академічне підприємництво

Де українським ученим узяти гроші для наукових досліджень? OtavaRD як інструмент академічного підприємництва

Як заробити гроші для себе і своїх наукових досліджень, використовуючи власні професійні знання та навички? Доповідь д.х.н., проф., завідувача відділу біомедичної хімії ІМБіГ НАН України Сергія Ярмолюка.

Академічне підприємництво в Україні перебуває нині в зародковому стані. За кордоном академічне підприємництво, як правило, представлене компаніями типу spin-off, які доводять наукові розробки до промислового використання. Оскільки в Україні для наукових установ це побічна діяльність, то зрозуміло, що без державного фінансування академічне підприємництво не можливе.

З огляду на це в термін «академічне підприємництво» ми вкладаємо інший зміст: де і як заробити гроші для себе та своїх наукових досліджень, використовуючи власні професійні знання й навички. Важливо наголосити, працюючи за фахом.

Найбільша проблема керівника будь-якої української наукової лабораторії чи відділу – пошук фінансування. Наприклад, у тих же Сполучених Штатах завідувач лабораторії витрачає до 60 % свого робочого часу на написання й подання різноманітних проектів. Є фінансування – є робота, є співробітники, є матеріали, виконуються наукові дослідження. Немає проектів – немає нічого.

В Україні ситуація інша, оскільки українська наука завжди була на державному утриманні. На превеликий жаль, реформування системи організації української науки так і не відбулося. Нині ситуація така, що ті грантові крихти, які отримує наука, розподіляються в ручному режимі науковими високопосадовцями і не завжди об’єктивно.

Для прикладу можна взяти перший етап конкурсу НАН України та УНТЦ. Науковий напрям: «Біобезпека і біозахист у сучасних біологічних дослідженнях». Тут чітко проглядається певна схема, з якою боротися елементарно. Потрібно просто збільшити кількість проектів, що будуть проходити другий етап – рецензування закордонними експертами.

Отже, шанси в українського науковця отримати державні гроші у форматі гранту мізерні…

Горизонт 2020. Власне, стратегічна мета цієї програми – «догнать и перегнать Америку». Великі сумніви в тому, що Європейський Союз зможе виконати цю утопічну задачу, як не вдалось це колись зробити Совєтському Союзу.

В Україні є учасники цієї рамкової програми, проте це скоріш виняток, аніж правило.

Нині маємо таку ситуацію: переважна більшість українських рядових учених не вписується у формат програми «Горизонт 2020». Складається враження, що фінансову вигоду від цієї програми мають лише окремі чиновники від науки, які організовують різноманітні тренінги за європейські гроші.

Вважаємо, що українським науковцям потрібні невеликі підтримуючі гранти, щось на зразок INTAS.

Ще декілька слів про так звану програму «Горизонт 2020» для малих і середніх підприємств (Small and Middle Enterprises – SME). Фінансування – 50 тис. євро. Права належать науковцям. Звіти спрощені.

На слайді представлений трикутник Дмитрія Сосунова з литовської фірми «CIVITTA», за яким він оцінює ймовірність отримання фінансування від ЄС.

Інноваційність – відсутність аналогів на ринку, потенційний попит на ринку та, власне, професійність команди. До того ж науковці повинні мати ще й дослідний зразок…

Отже, якщо вчений займається фундаментальними чи прикладними дослідженнями, то отримати цей проект практично неможливо, оскільки потрібно мати ще й дослідний зразок.

Існує ще один варіант можливого способу заробляння грошей. Це так звані різноманітні інвестиційні фонди. Вони то утворюються, то зникають. Постійно збирають пропозиції, розробки, ноу-хау… Спілкуєшся з ними і подумки згадуєш класичне «Панове, все вкрадено до вас…»

Outsourcing researches, або ж наукові дослідження на замовлення. Це наукова робота на замовлення, щось на зразок господарчих договорів. Разом з Олексієм Пушечніковим ми проаналізували ринок США та можливості українських науковців у форматі аутсорсингу. Олексій нині працює в США, але на початку своєї кар’єри він працював в Україні, очолював наукові проекти в компанії «Єнамін».

На слайді наведено перелік проблем, які, на наш погляд, гальмують розвиток академічного підприємництва в Україні. Вважаємо, що кожен із нас може доповнити цей перелік.

Проблема № 1. Пасивна позиція українських учених щодо власних проблем, патерналіське сприйняття національної держави. Вони вважають, що держава має фінансувати науку.

Проблема № 2. Брак, на відміну від західних колег, досвіду пошуку джерел фінансування. Власне, з метою узагальнення, поширення такого досвіду й створена в LinkedIn група «Академічне підприємництво».

Проблема № 3. Відсутність податкових пільг. Щоб виплатити зарплату науковцю, потрібно віддати як мінімум 40 % на податки. Якщо закласти ще відрахування для інституту до 15-20 %, то залишається не так уже й багато для виконавців.

Проблема № 4. Більшість наукових інститутів мають статус некомерційних організацій, відповідно, вони як вогню бояться комерційних контрактних наукових досліджень. Деякі академічні установи навіть не мають рахунків в іноземній валюті.

Проблема № 5. Не врегульовано питання інтелектуальної власності при роботі у форматі академічного підприємництва. Керівники академічних установ побоюються мати справу особливо з іноземними партнерами, щоб не бути з часом звинуваченими в передачі так званих «винаходів» за кордон.

Проблема № 6. Переважна більшість українських академічних установ виконують так звані фундаментальні дослідження, результати яких не мають ринку застосування в Україні, а лише на Заході.

Деякі рекомендації щодо співпраці із західними колегами.

Перша умова: особисті контакти – поза пріоритетами. Це передумова для того, щоб бути в «businesses pool». Як і колись, принципове значення зараз відіграють особисті контакти.

Друга умова: гарантії конфіденційності та правовий захист інформації. Часто клієнти надають перевагу досить дорогим науковим дослідженням у США, оскільки репутація американських компаній і правове поле цієї країни гарантують їм повний контроль над їхньою інтелектуальною власністю.

Третя умова: прозорість та оперативність виконання укладених договорів, відсутність проблем з митницею, сірих та офшорних схем у фінансових потоках.

Четверта умова: низька вартість праці в проектах з високим інтелектуальним складником, на що можуть розраховувати українські науковці, має певне значення, але посідає останнє (четверте) місце.

Які проекти, на наш погляд, можна виконувати… Передусім невеликі наукові дослідження. Вартість таких проектів – від 2,5-4 (перші, так звані репутаційні) до 20 (середні) тисяч американських доларів. Основним партнером таким контрактів, очевидно, будуть американські стартапи.

З точки зору прибутковості такі проекти не вигідні комерційним CRO (Contract Research Organization), ні західним, ні вітчизняним, а невеликі наукові академічні групи можуть займатися ними для додаткового заробітку. Це так звані наукові послуги з інтелектуальною компонентою. Власне, знання й досвід національних наукових шкіл і є основною конкурентною перевагою, а не низька вартість проектів.

Нещодавно у Великому конференц-залі НАН України відбувся семінар у рамках проекту EaP PLUS. Мета семінару полягала в налагодженні співробітництва між науковцями української діаспори й науковцями з України. На наш погляд, потрібно активно використовувати подібні нагоди для встановлення особистих контактів з небайдужими співвітчизниками.

Ефективним інструментом для налагодження співпраці є соціальна мережа «LinkedIn», на слайді є посилання на спільноту українських науковців.

Гроші заробляються і в Україні. Для бюджетних організацій це дозволено законом. Власне, на слайді подано два нормативні документи, що дозволяють не лише виконувати науково-дослідні роботи, а й виготовляти дослідні зразки.

Адміністрації інститутів лояльні до подібних господарчих договорів. Одні проблеми зникають, проте з’являються інші…

Найбільша проблема – це відсутність комерційного досвіду в академічних інститутів та цивілізованого українського ринку подібних послуг.

Наприклад, візьмемо два академічні інститути: Інститут мікробіології та вірусології та Інститут колоїдної хімії, які, відповідно, пропонують мікробіологічний аналіз та аналіз води. Перше враження. Повністю відсутня реклама їхніх послуг в Інтернеті, немає СЕО-оптимізації, не використовується AdWords (контекстна реклама). Знайти послуги, які пропонують ці установи, практично неможливо. Якщо припустити, що мікробіологи працюють у сегменті В2В, надаючи послуги бізнесу, то вони можуть мати постійних клієнтів…

Інститут колоїдної хімії працює у сегменті В2С, з приватними особами. Конкуренція жорстка. Як можна працювати без хорошої реклами, взагалі не зрозуміло…

А якщо ви надаєте унікальні послуги? Не аналіз води… Не мікробіологічний аналіз харчових продуктів… Вам немає сенсу ні створювати сайт, ні витрачатися на рекламу. В західних країнах з цим набагато простіше. Там досить розвинута мережа так званих сайтів-агрегаторів, які збирають ці послуги та рекламують. На слайді представлений зразок такого агрегатора.

Між іншим, вони працюють з Україною. Є бажання? Можна подавати свої пропозиції.

Єдине, слід пам’ятати, що у них рейтингова оцінка організацій, які надають однакові послуги.

В Україні вперше створено сайт-агрегатор наукових послуг www.otavard.com. Зрозуміло, з урахуванням українських реалій. Науковці можуть долучатися до співпраці з цим ресурсом. Контакти на слайді. На цьому сайті можна розміщати як послуги, так і готові рішення для пошуку потенційних інвесторів.

І, нарешті, сторінка в LinkedIn – майданчик для обміну досвідом та інформацією.