Академічне підприємництво в Україні: відкритий лист доктору Александеру Кнуту

Шановний докторе Александер Кнут!

 

До Вас звертається  професор Сергій Ярмолюк, завідувач відділу біомедичної хімії Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Більше про мене на сайті www.medchem.org.ua

 

Щиро вдячний Вам за те, що Ви витратили свій час на підготовку аналізу, який стосується академічного підприємництва в Україні. Власне, Ви акцентували увагу на проблемі, яка нині критична на фоні масового звільнення науковців НАН України.

 

Проте хочу зазначити, що, на мій погляд, деякі висновки у Вашій аналітиці написані в рожевих окулярах і не відповідають глибинним факторам, що стримують розвиток академічного підприємництва в Україні.

 

Можливо, причина в тому, що залучені Вами до підготовки аналітики українські партнери або не розуміються на проблемі академічного підприємництва, або мають про неї теоретичне уявлення, або ж просто поставили свій підпис під публікацією, не вникаючи в неї.

Про це свідчать перші відгуки українських науковців на інтернет-ресурсі «Ukrainian Scientists Worldwide».

 

Відділ біомедичної хімії, який я очолюю, досить активно працює в галузі академічного підприємництва (http://medchem.org.ua/uk/joint-projects). Як результат, ми одержали роялті для нашого Інституту, маємо численні публікації в журналах з гарним цитуванням і патенти USA.

 

Я хотів би звернути Вашу увагу на п’ять, на мій погляд, основних проблем, які гальмують розвиток академічного підприємництва в Україні.

Проблема № 1. Відсутність податкових пільг. Щоб виплатити зарплату науковцю, потрібно віддати як мінімум 40 % на податки. Якщо закласти ще відрахування для інституту до 15-20 %, то залишається не так уже й  багато для виконавців.

Проблема № 2. Більшість наукових інститутів мають статус некомерційних організацій, відповідно, вони як вогню бояться комерційних контрактних наукових досліджень. Отже, потрібно, щоб Президія НАН України розробила чіткі фінансові рекомендації, типові договори виконання подібних досліджень. Деякі академічні інститути не мають навіть рахунків в іноземній валюті.

Проблема № 3. Не врегульовано питання інтелектуальної власності при роботі у форматі академічного підприємництва. Керівники академічних установ побоюються мати справу особливо з іноземними партнерами, щоб не бути з часом звинуваченими в передачі так званих «винаходів» за кордон. Отже, потрібні певні інструкції від українських державних органів безпеки, як правильно співпрацювати, особливо із західними партнерами. Не всім поки зрозуміло, що інтелектуальна власність, створена за гроші українського/іноземного партнера, належить їм обом: комерційна частина – інвестору, а «лаври слави», зрозуміло, науковцям, якщо вони не в змозі домовитися про роялті.

Проблема № 4. Очевидно, основна. Українці не вміють «шукати гроші», оскільки вони завжди були на державному утриманні. На Заході завлаб присвячує пошуку грошей, підготовці різних проектів більшість свого робочого часу…

На мій погляд, в Україні не існує державних інструментів, що виконують функцію поєднання національної промисловості з наукою…

Переважна більшість українських організацій, які «допомагали» Вам у підготовці звіту, не мають основного й критичного компонента – груп експертів-науковців для такої роботи. Науковцям потрібно ж платити. А гроші в основному витрачаються на функціонерів та на безглузді піар і рекламу.

Проблема № 5. Переважна більшість українських академічних установ виконують так звані фундаментальні дослідження, результати яких, на відміну від того ж НТУУ «КПІ», не мають ринку застосування в Україні, а лише на Заході.

 

Насамкінець.

Інтернет-ресурс www.otavard.com, розроблений в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України, сприяє вирішенню проблем номер 4 та 5.

Цей ресурс орієнтований, власне, на ті галузі української науки, які, на наш погляд, не можуть заробляти гроші в Україні, оскільки результати їх досліджень не мають прямого прикладного застосування.

Для них єдине джерело заробітку – долучення до фундаментальних наукових досліджень на Заході у форматі аутсорсингу.

 

З повагою,

проф. Сергій Ярмолюк