Чи потрібні в Україні винаходи і винахідники?

акад. Кузнєцов Ю.М.

Це питання я неодноразово задавав собі і представникам владних і державних структур різних рівнів і отримував коротку відповідь “Так, потрібні, але ті, ліцензії за якими можна продати”. Тоді я сказав “Так підтримайте і допоможіть виготовити дослідні зразки і провести випробування на працездатність”. І тут знову ж таки стандартна відповідь “Грошей немає, шукайте спонсорів”. От і виходить така патова ситуація: начебто треба, але державі байдуже і тому винахідник повинен сам потурбуватися про впровадження свого винаходу, тобто в Україні винаходи потрібні тільки винахіднику, а державі? Спробуємо розібратися.

По-перше, розвинута країна не може обійтися без доброї патентної системи (Марк Твен – “Країна без державного патентного відомства і без добрих законів, які захищають винахідників, подібна до рака, котрий може рухатися вбік або назад”), а значить без винахідників та їх винаходів. Так до цього повинні ставитися керівники державних установ та підприємств. Здобуття Україною статусу незалежної держави в умовах переходу від планової до ринкової економіки потребує вирішення життєво- необхідної для держави проблеми – забезпечення конкуренто­спроможності вітчизняних товарів. Це стає можливим лише через застосування новітніх технологій, основою яких є інтелектуальна власність. Тому питання створення, захисту та ефективного використання об’єктів інтелектуальної власності стає першочерговим завданням. Міжнародна практика розвинених країн світу свідчить про велике значення і провідну роль інтелектуальної власності у процесі формування національного багатства.

Конкурентоздатність розробок визначається наявністю в них нових технологій, пристроїв, речовин, що виявляються в час боротьби за ринок. Економічна конкуренція більшою мірою визначається науково-технічною складовою.

Не менш важливим є соціально-політичний аспект інтелектуальної власності. Ст. 27 Міжнародної хартії прав людини наголошує “Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є”, тобто на охорону і захист інтелектуальної власності. Згідно з ст. 54 Конституції України “громадянам гарантується … захист інтелектуальної власності їх авторських прав , моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку різними видами інтелектуальної діяльності; ніхто не може використовувати або копіювати їх без його згоди, за винятками, встановленими Законом”.

В ст. 41 Конституції України особлива увага приділяється винахідникам і авторам інших об’єктів інтелектуальної власності: “Автор винаходу, корисної моделі, промислового зразка, об’єкту авторського права, ноу-хау та інших аналогічних об’єктів права інтелектуальної власності – ключова особа в його створенні”.

В колективних договорах і кошторисах виробничої діяльності підприємств вносять статті для матеріального і морального стимулювання авторів об’єктів прав інтелектуальної власності.

По-друге, свідченням особливої уваги до інтелектуальної власності є створення Верховною Радою України законодавчої бази і наявність комісії з питань науки і освіти, в складі якої є підкомісія з питань інтелектуальної власності. Ця підкомісія, починаючи з дев’яностих років основну увагу зосередила на блоці законів, що декларують права. До цього часу недостатньо розроблений блок законів, що захищають права, і немає механізмів їх реалізації, наприклад патентних судів. Практично відсутній блок законів, що стимулює отримання прав на об’єкти інтелектуальної власності. Тому є над чим працювати, щоб удосконалити патентну систему і збільшити кількість винахідників і раціоналізаторів, які створять нові винаходи в галузі нової техніки і нових технологій.

По-третє, питанням інтелектуальної власності серйозно почали займатися у ВНЗ України та навіть у деяких середніх школах. Викладаються дисципліни “Основи технічної творчості”, “Інтелектуальна власність”, “Патентознавство та авторське право” та інші, створена спеціальність “Інтелектуальна власність” в двох десятках державних і недержавних ВНЗ.

В той же час, судячи з різних джерел і статистики кількість винахідників і раціоналізаторів (в Україні) постійно зменшується після розпаду Радянського Союзу та відокремлення України в незалежну державу. Такий стан сучасності спостерігається в усіх сферах промислового і аграрного виробництва. Кількість промислових підприємств, які були замовниками на нову техніку і нові технології також постійно зменшується (заводи зруйновані, сотні тисяч робітників позбавлені робочих місць, обладнання розпродано як металобрухт), а тому зменшується потреба у винахідниках. Нема потреби, нема соціального, суспільного замовлення на нове і тому спостерігається такий спад винахідників и винаходів. Політика з експорту вітчизняної продукції переорієнтована на імпорт, що додатково знищило вітчизняного виробника.

Замість промислових підприємств, враховуючи дороговизну землі в містах, на їх території розташовуються супер- і мегамаркети, які в основному продають не вітчизняну, а закордонну продукцію, підтримуючи не свого, а чужого виробника. Торговельні центри і складські приміщення розростаються навколо великих міст, і особливо навколо столиці України – Києва.

На наших очах, як гриби, виростають аптеки (хоча ціни на імпортні ліки зростають разом із смертністю, бо немає дешевих ліків вітчизняного виробництва), бензозаправки з брудним бензином, від якого імпортні автомобілі потребують частого ремонту двигунів (бо екологічно забороненими хитрощами піднімають октанове число палива), замки і палаци, які належать до малої частки буржуїв, що пограбували на “приватизації” український народ, проте скорочуються дитячі та спортивні майданчики, бібліотеки, книгарні, зелена зона прибудинкових територій. І все це робиться олігархами та слугами народу всупереч громадської думки і генеральних планів забудови міст, зокрема, нашої столиці Києва.

Інтелектуальна власність стала “чесним” засобом ефективного відмивання грошей “винахідниками” при владі (підписуючи самим собі великі економічні ефекти без реального впровадження, отримуються мільйони гривень і умовних одиниць).

На перший погляд дуже привабливо виглядають створені переважно на паперах технопарки України, які на відміну від відомих технопарків і силіконових долин Японії та США використовують державні кошти для збагачення керівників при науці.

Згідно із законом України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” кількість парків зросла до 8, напрямки діяльності яких спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічній продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Від усіх технопарків в 2003р. згідно звітів реалізовано на зовнішньому ринку 143,2 млн. грн., внутрішньому 1142 млн. грн., а в бюджет надійшло 7,5 млн. грн., тобто 0,58% в державні цільові фонди (які?) 2,83% (див. брошуру Технологічні парки: світовий та український досвід / Під ред. Д.В. Табачника. – Київ: ТПІЕЗ, 2004. – 48с.)

Зараз в Україні (що дуже сумно!) 47 тис. винахідників і раціоналізаторів ( в 20 раз менше ніж було в 1991р.), а кількість патентів на рік складає до 2000, в той же час в США вона перебільшує 30 тис. на рік, тобто в 15 разів більше.

У ВНЗ та академічних установах створюються (переважно керівниками та їх заступниками) крім технопарків наукові центри, бізнес-центри, науково-дослідні інститути, де витрачаються без ефективної віддачі немалі державні кошти і які не дають жодної ліцензії (в той же час ліцензії вимагаються від авторів винаходів, яким не виділяються кошти і яких не обслуговують вищезгадані парки, центри та інститути для виготовлення дослідних зразків і перевірки їх працездатності).

Нищівний удар винахідництву був нанесений передчасним вступом України до СОТ і перегляд розмірів зборів за подання і підтримання об’єктів промислової власності, особливо винаходів і корисних моделей. Розміри зборів прирівняли до розвинутих держав (а в Україні до іноземних громадян) при низькому рівні життя українських громадян. Це відштовхнуло винахідників підтримувати патенти, особливо в малому і середньому бізнесі, де треба сплачувати 100% тарифів.

Навіть для неприбуткових ВНЗ, де сконцентрований основний науковий і винахідницький потенціал (тому що на заводах практично ліквідовані патентні відділи), 10% теж стало багато у порівнянні з минулим розцінками. Для фізичних осіб, які сплачують 5% від нових тарифів, з’явився збір в Держказначейство.

Тобто всі фінансові потоки по винахідництву від подачі до утримання патентів ідуть тільки в одному напрямку (гра в одні ворота) і зовсім немає витрат на стимулювання винахідників і просування найбільш перспективних винаходів.

Заслужених винахідників України на відміну від радянських часів позбавили усіх пільг (безкоштовне оздоровлення один раз на рік у санаторіях, позачергове і безкоштовне надання державного житла, право на додаткову площу) крім 20% надбавки до заробітної плати, як для всіх заслужених.

ВНЗ практично після подання заявки і отримання патенту їх не підтримують, що наносить нищівний удар по інноваційній діяльності закладу і знешкоджує винахідника, відбираючи у нього надію отримати винагороду, бо згідно міжнародних законів автор і заявник втрачають можливість мати суб’єктивне майнове право і користуватися винаходом може кожний, не висилаючи винахіднику і заявнику жодної копійки.

Повні патенти на винаходи (на 20 років) знищуються на перших етапах їх появи (вони завжди були витратні і це добре розуміють в розвинутих країнах).

В одному із провідних ВНЗ України був проаналізований стан підтримання повних патентів на винаходи за останні 10 років (2000- 2010р.р.) і відкрилась така сумна дійсність – з 26 патентів тільки 7 підтримуються, тобто усього 27%. Про яку віддачу від винаходів може йти мова в такій ситуації?!

А відсутність у ВНЗ дослідно-виробничої бази не дає змоги виготовити винахіднику навіть один дослідний зразок, щоб переконатися в його працездатності (відповісти на питання: чи це відповідає об’єктивним законам природи, і чи діє воно?).

У ВНЗ відбили навіть повагу до винахідника, який хоче передати свій досвід до студентів. Адміністрація під виглядом наказів (юридично не законних) почала боротьбу з винахідниками і, що дуже прикро і злочинно, з молодими – студентами і аспірантами, за якими наше майбутнє (Українські Едісони і Кулібіни). Почалося спочатку непомітно, а зараз відверто “мисливство на відьм”.

Доказом непотрібності в Україні винахідників і творців є відсутність на титульному листі охоронного документу – патенту прізвища автора(ів), заявника або власника патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Щоб про це довідатися треба читати вкладений в середину опис, який можна як завгодно сфабрикувати. Тобто під титульний лист з мокрим підписом і печаткою можна підкласти в умовах сучасної поліграфічної техніки який-завгодно текст опису (з формулою), а далі домагатися визнання і винагороди.

Ніколи не виконувалися майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (стаття 464 ЦК), бо не відпрацьований і не затверджений механізм захисту майнових прав автора і володарів (володільців) патенту (раніше була форма 4-НТ “Акт використання (впровадження)”, який повинен був обов’язково підписувати автор(и)), тобто зараз відсутнє виключне право дозволяти використання або перешкоджати неправомірному використанню.

Дуже важко, а практично неможливо, вибити кошти на просування винаходу (розробка технічної документації, виготовлення дослідних зразків, експонування на міжнародних виставках і ярмарках). Сама держава в особі державних мужів і винахідливих бюрократів ставить різні перепони впровадженню нового.

Продаж винаходів, нових дослідницьких розробок, технологій вимагає від авторів спритності, пробивної сили, настирливості і певної мужності. Адміністрація різних рівнів (з вищого державного до нижчого – структурного підрозділу підприємства, організації, установи, навчального закладу) дуже рідко заохочує і винагороджує новатора за його спроби і зусилля. Навпаки, його як би заносять в “чорний список”, з ним починають боротися, зневажати, заважати, розповсюджувати плітки, а інколи нахабно привласнювати його розробки без посилання і відшкодування отриманих прибутків.

Це – дуже несправедливо по відношенню до автора, а з комерційної точки зору дуже шкідливо , як для нього, так і для держави, хоча саме так виглядають справи практично скрізь.

На державному рівні поки що не до кінця створена законодавча і нормативно-правова база по захисту і стимулюванню винахідницької діяльності.

Багаторазово переробляють у Верховній раді закони, що тільки декларують права на об’єкти інтелектуальної і, зокрема, промислової власності. Причому наспіх зроблені декларуючі закони, в яких залучені нормативно-правові акти інших країн, вже багато разів перероблялися і мають тисячі поправок і неузгоджень. Наприклад, в законі “Про охорону прав на промислові зразки” відповідно до ст.6 “промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним”, а в Цивільному кодексі (книга 4 “Права інтелектуальної власності”) умова патентоспроможності обмежена тільки новим (ст.461). Ні в першому, ні в другому випадках не відображенні суттєві ознаки промислового зразка, як результата творчої діяльності в галузі художнього конструювання, бо згідно ст.5 п.2 Закону “об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб”.

Таких прикладів багато. Така ж плутанина і в термінології. Наприклад, спочатку мова йшла про знак для товарів і послуг, потім або одночасно про торгівельний знак. В останніх нормативно-правових документах з’явилася торгівельна марка. Так, який же термін прийнятий остаточно?

Плутанина йде далі і на сторінках журналу “Інтелектуальна власність” пішла не зрозуміла полеміка про терміни (стаття патентного повіреного України В.Дубровського “Чи є правомірними по суті чинні терміни “корисна модель” та “промисловий зразок”?”). Добре, коли це ведеться фахівцями і дуже погано, якщо дилетантами, і недоучками.

Укрпатент на любу правильно оформлену заявку на корисну модель видає патенти, навіть не роблячи експертизи на новизну в межах України (іде дублювання патентів). Експертиза тільки формальна. В самому Укрпатенті введена система стимулювання експертів і звітності по кількості виданих патентів, а проведених фахових експертиз із залученням спеціалістів з підприємств і наукових установ.

Звідти не дають реальної картини діяльності Укрпатента і Держдепартаменту інтелектуальної власності взагалі. Робиться підтасовка під позитивну динаміку.

Треба докорінно змінити підхід до експертизи заявок на корисні моделі, що автоматично знизить їх кількість, і навіть мати окремі закони про винаходи і корисні моделі, а не в одному.

Не зрозуміло, як під поняття “корисної моделі” підпадають способи, речовини і т. і. Сама назва “корисна модель” свідчить тільки про конструктивне виконання, тобто про пристрій.

Таким чином стало все зрозуміло: “Немає потреби в своєму виробництві, не потрібні винаходи,а значить і винахідники”. Така, на жаль, відповідь напрошується сама собою, а наша ненька Україна перетворюється в бананову країну нижчого гатунку, а хотілося б вірити в протилежне і краще майбутнє України!!!

Джерело:  Інформаційний вісник АН ВО України,  72, № 1, 55-61 (2011)

0 комментариев
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі