Якщо політик говорить, що всі економічні проблеми українців пов’язані з українською незалежністю, курсом держави на США та Європу, то він наш ворог. Якщо політик констатує низький рівень життя в Україні, спричинений корупцією, беззаконням і відсутністю реформ – ми його підтримуємо.
Відомий своєю проросійською орієнтацією політик Євген Мураєв нещодавно вийшов із партії «За життя» та започаткував новий політичний проект – власну партію «Наші» з логотипом і назвою, які асоціюються з російським молодіжним рухом «Наши».
На відміну від майбутнього політичного об’єднання Бойка-Рабіновича, прибалтійських проросійських партій, які намагаються адаптуватися до суспільно-політичного життя країн перебування, приховуючи свою проросійську позицію, українська республіканська партія «НАШІ(у)» особливим маскуванням не переймається. Власне, в цьому може кожен переконатися особисто, прочитавши нижче програмові тези головного українського «нашиста» товариша Мураєва.
він викладає концепцію нової партії: «Действительно, вокруг все меньше и меньше тех, кому хочется пожать руку. Но зато те, кто остается – действительно НАШИ… Для нас политика – не бизнес-проект, способный обеспечить сытую старость и не состряпанное на скорую руку ток-шоу. Мы создаем партию, в которой не будет случайных людей… Наша команда готова трудиться и драться за свои убеждения… Берите на себя лидерство в своем городе, районе, области… Безумцы не опомнятся, и мерзавцы просто так не отдадут власть. Мы можем изменить свою жизнь, только если захотим этого всей душой. А если много людей будут желать одного и того же, нет силы, которая их остановит. Наше время пришло…».
А якщо згадати, що , а для росіян фашисти – це патріотичні українські організації на чолі з ультранаціоналістичним урядом, то можна припустити, що мета цього злоякісного новоутворення товариша Мураєва – організація радикального угрупування своїх ідеологічних однодумців. Схоже на те, що Євген Володимирович так довго писав про ультранаціоналістів, бандерівців і нациків, що вирішив створити подібну організаційну структуру, але, зрозуміло, на своїх проросійсько-нашистських ідеологічних засадах.
Чи це чергова вигадка кремлівського пропагандиста Суркова, чи честолюбне бажання Євгена Володимировича стати українським топ-політиком, але для росіян цей політичний МММ, як завжди, буде провальним.
По-перше, нині вже не часи Януковича й харківського оплоту. Українські правоохоронні органи однозначно відкриватимуть кримінальні справи проти найактивніших проросійських членів новоствореної республіканської партії «НАШІ(у)». Власне, про це свідчить, зокрема, рекомендація Верховної Ради Раді національної безпеки і оборони України
По-друге, відверто антиукраїнське угрупування гуртуватиме патріотично налаштованих українців проти Росії, триматиме їх у бойовому тонусі. Згадайте, чим закінчилась «інформаційна розкрутка» жупела націоналізму партії «Свобода» на телеканалі «Інтер».
По-третє, НАШІ(у) за зразком путінських нашистів мусять мати серйозну державну підтримку. Лише фінансової замало. За нинішньої влади ймовірність такої допомоги мізерна.
По-четверте, число активних ідейних прихильників нової партії значно менше, ніж бажаючих партфункціонерів підзаробити грошенят у новому проекті.
По-п’яте, ідеологія нової партії не базується на реальних економічно-суспільних українських процесах, вона надумана, зліплена за лекалами кремлівських пропагандистів.
Якщо читач має терпіння і час, то він може ознайомитися з ґрунтовним аналізом дописів на Facebook першого секретаря республіканської партії «НАШІ(у)» товариша Мураєва, та особисто переконатися в тому, що українське відгалуження нашистів у перспективі може мати радикальне, відверто проросійське, антиєвропейське й антидержавне спрямування, якщо воно базуватиметься на ідеологічних засадах Євгена Володимировича.
Євгена Володимировича можна назвати таким проросійським «місіонером», який в умовах гібридної війни виконує місію дискредитації української держави в очах українських громадян.
Його сторінка на Facebook – отака собі стрічка новин для «ледарів», де використовуючи фрази «то есть…», «по сути дела…», «потому что…» або ж «Но одно мне известно точно и тут другого мнения быть не может…», він методично вбиває в голови своїх читачів «потрібну» проросійську інтерпретацію практично всіх подій та явищ в українському суспільному житті. Власне, аналогічно веде свою сторінку на Facebook його колишній колега по партії «За життя» Віктор Медведчук. Можливо, їхні копірайтери проходили стажування в одній і тій же російській спецшколі?
Основна місія товариша Мураєва – сформувати «правильний» образ слабкої та примітивної української держави, якою невміло керують недолугі управлінці на чолі з недогарантом.
Паралельно Євген Володимирович активно просуває думку про ультранаціоналістичний український уряд, який, використовуючи диктаторські методи, «пригноблює» чи то проросійських політв’язнів, чи то ромів з євреями, чи то російськомовне населення.
«Все, что делалось с зимы 2013-14 годов, делалось именно ради возвращения нацизма, победы задним числом, удовлетворения исторической обиды. Для строительства маленького Рейха. Они не расскажут, конечно, ничего о гитлеровском «окончательном решении еврейского вопроса». В какой-то момент они даже договорятся до того, что киевские евреи сами пошли расстреливать друг друга в Бабий Яр…» ().
Після таких слів хочеться лише одного – попросити київських євреїв, щоб ті зі свого боку звернулися до товариша Мураєва з проханням не турбувати заради власних політичних меркантильних інтересів невинно убієнні душі в Бабиному Яру. Хай спочивають із миром.
Оскільки виссані з пальця «преступления» українського прем’єра, ультранаціоналіста пана Гройсмана схожі на справжню маячню, то товариш Мураєв пішов шляхом примітивного плагіату, заявивши, що «український націоналізм» подібний до радянського сталінізму.
«Нечего стонать по поводу преступлений коммунистического режима – «патриотический» режим показал, что тогда всё делалось правильно. Украинское государство в его теперешним виде защищает себя точно такими же способами, как это делало кровавое НКВД. Послушаешь записных патриотов – всюду у них «пятая колонна» и «враги народа». Массовые доносы от бдительных граждан. Активисты самостоятельно выявляют подозрительных личностей. Агрессивная цензура. Аресты инакомыслящих. Демонстрации с портретами вождей. «Физкультурные парады». Депортации в товарных вагонах нет, но так и времена другие. Просто создаются такие условия, когда люди массово выезжают сами. В общем, удушливая атмосфера сталинизма в чистом виде.»
Продовжуючи його логічний ряд, хочу звернутися до головного провідника українських націоналістів – ультранаціоналіста пана Гройсмана: чому буржуазний шовініст-москаль Мураєв досі ще не копає бурштин у поліських таборах?
Ще одна досить важлива місія товариша Мураєва полягає в тому, щоб національно-культурне відродження українців переінакшити в так звану культурну війну проти російськомовних українців.
«Как положено политику и народному депутату, я владею государственным языком и пользуюсь им для общения с государством. Но в остальное время не пользуюсь принципиально в знак протеста против культурной войны.» ()
Наступна думка, яку невтомно нав’язує нашому суспільству Мураєв і його ідейні сподвижники: якщо Україна й надалі співпрацюватиме з Європою – вона не матиме майбутнього.
«Когда “государственный компас уверенно показывает на Запад”, это никак нельзя назвать независимостью.» ()
«Типичное положение полуколонии…» ()
«МВФ – значит голод… … И вот теперь нам предлагают и дальше продолжать социально-экономический геноцид Украины, обернутый в этикетку “сотрудничества с МВФ” и “реформ”.» ()
Важлива місія товариша Мураєва полягає в тому, щоб переконати українців, що Україну в Європі не чекають, що вона підконтрольна «хозяевам жизни» (європейцям чи американцям), що її спасіння в нейтральному і позаблоковому статусі та у відновленні економічних зносин із РФ.
«…Тема вступления в организации, которые нас не ждут, явно плохо влияет на карму. Так было с Ющенко, то же случилось и с Порошенко. Поэтому следующий президент должен всячески избегать опасности стать третьим в списке неудачников.» ()
«…Орбан четко заявил: перспективы членства в НАТО, ЕС, слияния с западным миром для Украины нет, следовательно не будет и развития. И это следствие ее выбора. Хотя с нашей стороны нужно уточнить: выбора части страны в 2014 году.» ()
Йому в унісон , що відновлення торговельно-економічних зв’язків із РФ – це єдина можливість «реконструювати економіку і дати можливість людям жити гідно, а не жебракувати на подачки і субсидії яценюків-гройсманів».
Як може відродження економічних зв’язків з економічно відсталою, в санкціях Росією відновити економіку України? Китай, який примушував своїх громадян ловити горобців на полях, плавити чавун на городах, не в співпраці з Росією відновився, а із США…
Паралельно з демонізацією США та ЄС Мураєв намагається перенести образ ворога з Росії на останніх.
«…Нет разницы между ИГИЛ или западноукраинскими националистами. Просто расходник, как патрон или туалетная бумага. Любые жертвы и разрушения, если они играют против Кремля и на руку США. Например такие, как пережила Украина за четыре года, почти потеряв будущее.» ()
Інший досить важливий аспект діяльності політика Мураєва – боротьба за мир із Росією.
Він проголошує, що Україна може стати сильною державою лише тоді, коли припинить опиратися російській агресії: «А сильной она может стать не воюя, а зарабатывая и предлагая миру интересные украинские форматы». ()
Цікаво, як ми можемо припинити війну, коли ми її не починали? Варіантів лише два: або воювати, як маленька Фінляндія 1939 року з радянським монстром, або бути ним поневоленим.
Щодо «интересных украинских форматов», які можемо запропонувати світу. Згадується один такий, досить цікавий, будапештський.
Політик Мураєв намагається переконати українське суспільство в необхідності припинення євроінтеграції та повернення до позаблокового й нейтрального статусу держави (читай – повернення до «дружніх» відносин з РФ), оскільки це основна умова миру з Росією.
«Четыре года Украина идет не туда, и смена направления – это не “блокчейн” и не “палата чести”. Первое – это мир на Донбассе и прекращение безрезультатного стука в ворота Евросоюза. Отсюда вытекает нейтралитет и внеблоковый статус для всей страны… Децентрализация обязана стать всеобъемлющей… Праздники, памятники, переименование, язык – все это сейчас навязывается Киевом. Культурная автономия и местные референдумы… – путь к миру и настоящей демократии… Отказаться от жизни в долг и послать к черту МВФ. Начать новую индустриализацию и начать зарабатывать на государство…» ()
Як тут не погодитись із товаришем Мураєвим 😊 Реіндустріалізація разом із Росією – це остаточна деградація української економіки.
– це залізниці, великі фабрики та заводи, метал, енергія. Власне, індустріалізація в переважній більшості країн закінчилась у двадцятому столітті.
США та ЄС – це електроніки, програмування, комунікації та робототехніки, нано- й клітинних технологій, генної інженерії.
Росія залишилась індустріальною країною, сировинним придатком до постіндустріальних країн. Якщо ж українська економіка за Мураєвим і Медведчуком de novo індустріалізується за російським зразком, то майбутнього вона не матиме. Майбутнє української економіки у співпраці із США та ЄС.
Найбільше зусиль товариш Мураєв витрачає на поширення старих радянських і нових кремлівських міфів для маніпуляції свідомістю українців.
Наріжною байкою в його міфотворчості є ствердження меншовартості українців, української культури й мови.
«”Заграница нам поможет”. Хотя нет. Даже ей уже нет дела до отработанного биоматериала.» ()
Україна займає «типичное положение полуколонии» ().
«…Украинцы в своей массе – бедные люди. В Европу им нужно в первую очередь на заработки, для чего безвиз – подспорье. А там прекрасно все понимают, и потому наши граждане на первом месте в мире по показателю отказов во въезде…» ()
Описану Мураєвим «жалюгідну» Україну «трудно принять людям, которые умеют мечтать и хотят большего – великого прошлого, размаха в настоящем и огромного будущего». ()
Цікава у нас країна. Політик називає своїх потенційних виборців «отработанным биоматериалом» і сподівається, що вони за нього голосуватимуть на виборах… Пострадянський синдром.
Хоча зрозуміло, це робиться з метою паралізувати волю українців до боротьби з російським агресором, до проведення реформ, до боротьби з корупцією, економічною і соціальною несправедливістю. Зробити нас слабкими з наступною «новорó́сійською» окупацією України.
А «велике минуле», на думку Мураєва, було в України лише в роки Радянського Союзу.
«Страна, которая строила корабли и самолеты, стала убогой усилиями всех этих борцов за “светлое будущее”, в котором нет места для нормальной, счастливой жизни.» ()
Якщо й погодитися з політиком, залишаючи за дужками мільйони розстріляних і понівечених життів українців, знищення українців як етносу, потрібно бути політиком-реалістом та розуміти, що «двічі в одну річку не ввійдеш».
Минули радянські часи, відійшли в небуття. Необхідно пропонувати виборцям нову перспективу, пов’язану з економічним розвитком суспільства, а не примушувати людей жити спогадами, повертаючи їхню свідомість в ілюзорне минуле – у «велике соціалістичне минуле», в якому, зокрема, обов’язково «правильно» відзначався День праці.
«… но лично для меня первомайские демонстрации, праздничное настроение, дружные веселые люди – одно из светлых воспоминаний детства. Мир, труд, май, вам друзья!» ()
Дійсно, це милі рожеві спогади дитинства, які не мають нічого спільного із сучасною суворою реальністю…
Ще один міф, який намагається нав’язати українцям товариш Мураєв, про мільйони активних послідовників. Власне, на ці ілюзорні мільйони він як лідер нової партії і сподівається.
«Уверен, мы сможем все починить. Думающих людей и тех, кто действительно любит свою Родину и переживает за будущее своей страны больше чем писанных “патриотов”.» ()
«Только власти невдомек, что таких как я – десятки миллионов и записать всех во врагов государства уже не получиться…» ()
«…Навязывание абсолютному большинству вкусов абсолютного меньшинства.» ()
Не мають товариші Мураєв, Вілкул із бігбордів мільйонів ідейно налаштованих послідовників. Є мільйони економічно знедолених українців. Власне, на них і розраховують нашист Мураєв, віталістично-дуалістичні Медведчук & Рабінович, опозиційний Бойко і Тимошенко з її новими курсом та зачіскою…
Проблема полягає в тому, що кремлівські стратеги намагаються використати справедливий гнів знедолених українців, їхнє незадоволення поганим життям, корупцією, відсутністю реформ проти руйнування української державності, українських інститутів.
Якщо політик говорить, що всі економічні проблеми українців пов’язані з українською незалежністю, курсом держави на США та Європу, то він наш ворог. Якщо політик констатує, що низький рівень життя в Україні спричинений корупцією, беззаконням і відсутністю реформ – ми його підтримуємо.
І наприкінець, ми, українські патріоти, мусимо незабаром вибирати – або обіцяна проросійськими політиками ковбаса, або ж збереження української державності. Наші вороги росіяни вибрали імперію на противагу ковбасі.
Що виберемо ми?..
