Наука – це справа ентузіастів

Якби наука стала прибутковим процесом, у ній би опинилося багато випадкових людей

Без молоді наука не має майбутнього. На цій істині вкотре наголосив президент Національної академії наук України Борис Патон, відкриваючи нещодавно Всеукраїнський фестиваль науки. Без молодого поповнення науково-дослідні інститути приречені на нетривале існування. Це повинні усвідомлювати директори академічних установ, академіки й члени-кореспонденти поважного віку. Щоправда, є винятки, і так хочеться, щоб вони не залишалися поодинокими.

Директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України, академік НАН України Ярослав Блюм з гордістю демонструє відремонтовані за останнім словом євростандартів лабораторії, оснащені новітнім обладнанням, та знайомить із тими, заради кого це зроблено: 50 відсотків наукових співробітників академічної установи, створеної 2 липня 2008 року, – молоді вчені. На моє запитання, яким чином вдається втримувати їх в інституті, відповідає:

– Звичайно, матеріально. Коли зарплата аспіранта не перевищує 1200-1300 гривень, то, порахувавши, скільки необхідно витратити на проїзд містом щодня на роботу, стає незрозуміло: а як виживати за ці гроші? Тому й використовуємо всі можливі способи підтримки молодих співробітників. Це і стипендії Президії Академії, Президента України, гранти Президента, конкурси на які оголошує Державний фонд фундаментальних досліджень, різноманітні премії (НАН України, Верховної Ради України, Президента України для молодих учених та інші). Ми намагаємося систематично брати участь в усіх можливих оголошених конкурсах, аби наша достойна молодь отримала хоч і нетривалу, та все одно підтримку.

А ще – гранти. По суті, це єдине джерело, з якого можна забезпечити участь у міжнародних симпозіумах. Намагаємося шукати стажування за кордоном. Хоча тут є одне «але». Я прихильник таких стажувань (попри те, що переконаний у правдивості твердження про інтернаціоналізм науки), після яких мої співробітники повертатимуться назад, в рідну установу. Іншого не пропагую. Таким чином використовуємо двосторонні угоди, конкурсні проекти, що є хорошою можливістю для підтримки.

Академік Ярослав Блюм говорить, що найважче в теперішніх реаліях молодим працівникам, які тільки-но приходять в інститут на посади молодшого наукового співробітника чи провідного інженера, не маючи ані наукового ступеня, ані житла…  Перші щаблі до наукової кар’єри завжди долати дуже непросто. Насправді, переконаний учений, ці питання не так уже й важко вирішувати. Треба – щоб держава обличчям повернулася до них…

…В Інституті харчової біотехнології та геноміки НАН України ми зустрілися з молодими науковими співробітниками відділу геноміки молекулярної біотехнології лабораторії клітинної біології та нанобіотехнології, кандидатами біологічних наук Дмитром Литвином та Яриною Шеремет. Нещодавно вони ще з однією своєю колегою – Юлією Красиленко – єдині з України (!) вибороли грант від компанії «ОПТЕК». Участь у конкурсі українські вчені брали вперше, а їхня робота з біології була оцінена на 11 балів із 12 можливих.

До речі, ця компанія, створена в 1846 р. в Німеччині (м. Йєна) і відома як «Carl Zeiss», пропонує високотехнологічні рішення у сферах науки, освіти, медицини і промисловості. Програми грантів від «ОПТЕК»  передбачають підтримку молодих учених із Росії, України та країн СНД з метою надання додаткових можливостей для професійного росту завдяки освоєнню нових технологій і методів, стимулюванню академічної мобільності, розвитку практики колективного використання науково-дослідної інфраструктури в сучасних, добре обладнаних лабораторіях у напрямах біології, медицини, геології, матеріалознавства, нанотехнологій, фізики тощо.

Робота молодих дослідників з України стала узагальненням кількох тематик, над якими вони працюють, і була присвячена вивченню захисних механізмів клітини рослин від впливу підвищених доз ультрафіолету середнього діапазону, або, як називають науковці, ультрафіолету В. Його негативний вплив на живі організми останнім часом суттєво зростає у зв’язку з руйнуванням озонового шару атмосфери. Цей аспект дослідження та бачення молодими науковцями своєї місії в науці – у розмові з Дмитром ЛИТВИНОМ та Яриною ШЕРЕМЕТ.

Д. Л. – Ультрафіолет В – найагресивніший і найменш досліджений компонент сонячного випромінювання. А відтак – найцікавіший для науковців. Озоновий шар Землі тоншає, велика частина цього спектру випромінювання сягає земної поверхні в той час, як земні екосистеми до нього не готові.

Традиційним об’єктом наших досліджень у відділі геноміки та молекулярної біотехнології є цитоскелет рослини – клітинна структура, яка визначає клітинні механізми: від поділу до диференціації, росту, реакції на зовнішні подразники тощо. Як модель, він дуже хороший для вивчення саме впливу зовнішніх факторів, тому що більшість із них опосередковується через цей рослинний цитоскелет.

Важливою ланкою клітинного захисту по відношенню до зовнішніх стресових впливів є оксид азоту, сигнальна молекула, що задіяна в регуляції багатьох клітинних процесів. Одна з функцій цієї молекули – регуляція впливу клітини на негативні процеси. Це як біотичні фактори (інфекції, віруси), так і абіотичні (температура, випромінювання). Якраз метою нашої роботи було узагальнення, з одного боку, дослідження на моделі цитоскелету впливу на рослинну клітину випромінювання та низьких температур.

З іншого боку, використовуючи донори оксиду азоту, ми вивчаємо механізми стійкості – потенційні механізми, які можуть в подальшому стати підґрунтям для розробки механізмів захисту рослин чи дадуть змогу більш повно зрозуміти їх.

– Практичне значення своєї роботи ви безпосередньо пов’язуєте з новими технологіями оптимізації рослин, зокрема агрокультур?

Я. Ш. – Практичне значення нашої роботи – це розробка і застосування механізмів, які допоможуть нам, по-перше, зрозуміти процеси, які відбуваються в рослині. По-друге, використати їх для сільського господарства, для відпрацювання і впровадження нових методик у подальшій практиці.

Д. Л. – Загалом, робота має фундаментальний характер. Чим краще розумітимемо механізм та будемо мати більше інформації, тим адекватніше зможемо впливати на цей процес. Моделюючи в лабораторних умовах певні стресові умови, в подальшому ми зможемо розробляти системи захисту рослин для сільського господарства.

– Шлях до цього дуже довгий?

Д. Л. – Дуже довгий  і тернистий.

Я. Ш. – Насправді дуже багато зроблено. Ми маємо низку публікацій у престижних міжнародних журналах, надрукованих упродовж останніх двох років. До речі, за рахунок цього й отримали грант «ОПТЕК». Наша робота виконана на досить хорошому міжнародному рівні. Звісно, досягнути цього нам допоміг директор, Ярослав Борисович Блюм – відомий у науковому світі експерт з дослідження цитоскелету рослинної клітини, та завідувачка лабораторії клітинної біології та нанобіотехнології, доктор біологічних наук Алла Іванівна Ємець, безпосередньо залучена до виконання цієї тематики.

Взагалі, можна бути геніальним науковцем у вузькому колі однодумців. Але якщо дослідник не отримує гідних результатів, що відповідають сучасному методичному рівню, і не представляє їх достойно у провідних фахових виданнях, то результати роботи залишаться в межах дуже вузького наукового кола. У нас, в інституті, орієнтація така: якщо ви робите науку, то вона має бути якісною, а результати – опубліковані в тих журналах, які мають високий імпакт-фактор.

– Чимало вітчизняних науковців нарікають на те, що західна система визначення ефективності наукової діяльності для нас не зовсім доречна.

Д. Л. – Якщо ти науковець, то головний критерій, за яким тебе оцінюють, – список опублікованих статей. Має вагу те, що ти опублікував і де. Чим кращий журнал, в якому побачили світ твої статті, тим кращий ти як фахівець. Ось це головний критерій.

Минули вже часи, коли вчені публікувалися в містечкових журналах, які ніхто не читав, і були містечковим авторитетом. Але ж наука не містечкова, вона інтернаціональна. Якщо сидіти в такій шкаралупі, то й світ буде для тебе в межах цієї шкаралупи…

Я. Ш. – Зараз конкуренція в науці дуже потужна і досить важко триматися в ній на високому рівні. Треба постійно бути на вістрі наукових досліджень і займати свою нішу, вивчати актуальні питання, які будуть запитані.

– Ви отримали річний грант. Що в перспективі?

Д. Л. – Науковий процес безперервний. Упродовж роботи будемо отримувати нові результати, аналізувати їх, ставити інші запитання і завдання, розвивати тематику, поглиблювати її.

Я. Ш. – Взагалі-то, виграний грант – це засіб, який дасть змогу опублікувати наші наукові дані і представити їх на розсуд міжнародної наукової спільноти. Адже презентація результатів на міжнародних конференціях – це досить коштовний процес.

– Мені здається, що в нашій країні бути молодим науковцем – своєрідний подвиг. Що допомагає працювати в науці?

Д. Л. – Напевно, тільки особиста мотивація. Я люблю свою справу, мені подобається біологія – це головна мотивація. Ми ж невеликі гроші заробляємо. Наука – це справа ентузіастів.

– Дуже коштовна річ, за яку мало платять…

Д. Л. – Саме так. Гроші, які витрачаємо для наукових цілей, набагато більші ніж ті, що їх заробляємо. Але ж так і повинно бути. Якби наука стала прибутковим процесом, то в ній опинилося б дуже багато випадкових людей.

Я. Ш. – Основний стимул присвятити себе науковій діяльності – це прагнення до нових відкриттів. Раніше, коли під час спілкування з однолітками я говорила, що займаюсь наукою, – німі докори співрозмовників змушували почуватися «білою вороною». В останні декілька років тенденція дещо змінилася. Багато людей ідуть у науку, знаючи, що дивідендів від неї не отримають.

– Ви вважаєте, що в Україні теж можна робити якісну науку?

Я. Ш. – Думаю, насправді науку можна робити і тут. Якісну науку. Раніше тема досліджень, над якою я працюю, потребувала використання дуже дорогого обладнання, зокрема конфокального мікроскопа, тому доводилося їздити в Бельгію, де був такий прилад. Коли ж повернулася в Україну, склалося так, що для інституту придбали конфокальний мікроскоп, і, повірите, він був на декілька порядків кращий ніж той, на якому я працювала в Антверпенському університеті. У нас є всі засоби для того, щоб робити якісну науку «вдома».

Д. Л. – Якщо порівнювати науково-технічну базу в нашому інституті, то вона мало чим відрізняється від західної (кілька років Дмитро працював у Франції. – Авт.). Думаю, це ще одна причина, чому молоді науковці залишаються працювати в Україні: почали з’являтися лабораторії сучасного рівня. То навіщо ж тоді змінювати усталене життя на невідоме західне? Усе залежить від рівня роботи, який визначає рівень публікацій, від якого, своєю чергою, залежать проекти, що виконуються в цьому відділі, які визначають фінансування і т. д.

– А що залежить у такому випадку від директора?

Д. Л. – Напевно, від директора залежить абсолютно все! У нашому випадку, він завідувач відділу геноміки та молекулярної біотехнології, в якому ми працюємо. Насправді рівень ученого залежить від того наукового напряму, який він обере. Треба володіти великим масивом інформації, відчувати тенденції до того, що буде актуальним сьогодні і завтра. Це рідкісний талант. Мало лише знати. Треба вміти вихопити інформацію і мати інтуїцію справжнього науковця, в чому можна бути першим. Це дуже важливо – бути першим.

– Чого вам не вистачає сьогодні, щоб робити науку ще якісніше?

Я. Ш. – Звісно, хотілося б кращого фінансування. Адже реактиви, з якими працюємо, дуже дорогі. Система їх закупівлі в нашій державі складна. Для науковця дуже важливо мати всі інструменти, з якими можна працювати зараз. Якщо ж доводиться чекати певного реактиву впродовж кількох місяців, то призупиняється сам експериментальний процес або ж розтягується на кілька місяців.

– Чому ніхто з вас не дорікає з приводу невеликої зарплатні наукового співробітника?

Я. Ш. – Ми працюємо в державній установі і розуміємо, що не все залежить від нас і директора…

Д. Л. – Звісно, якби держава оцінювала мою роботу втричі вищою грошовою винагородою, я б не казав: «Заберіть назад» (сміється).

– Про що мрієте зараз, адже травень обіцяє спекотне літо?

Д. Л. – Пережити Євро-2012, а для цього треба втекти кудись із міста…

– Ярино, а красиві дівчата теж мріють «втікати» з Києва?

– Я переконана, що в Україні не тільки багато красивих, а й досить розумних дівчат. І це треба популяризувати.

У нас гарна країна. Для мене стала справжнім відкриттям нещодавня подорож Західною Україною. Я багато подорожувала Європою (завдяки науці!) і мрію робити це ще й ще. До речі, побачити світ, відвідати багато заходів, познайомитися з цікавими вченими – дуже вагомі преференції, щоб вибрати наукову кар’єру. Адже це означає, що ви все життя будете вчитися і все життя будете оточені розумними людьми. Якщо вам, звісно, пощастить…

Розмову вела Ірина НІКОЛАЙЧУК

Джерело: http://www.nas.gov.ua