Невже поширення бур’янів є національною ідеєю України?

Бур’яни природні як саме життя. Вони ростуть в степах і присадибних ділянках, вздовж шляхів і на міських пустирях, усюди, де вони не викорінюються руками людини, або якимось силами природи. Вони набагато старші за культурні рослини і значно більш пристосовані до суворих кліматичних умов. Культурні рослини гинуть в жорстку посуху, бур’яни – ні. Після дощу вони розвиваються набагато швидше від культурних рослин і забивають їх, якщо вони зростають в одному місці. Багато зусиль витрачається людством на боротьбу з бур’янами і вже накопичено значний досвід у їх винищенні.

На жаль цей досвід майже не використовується у боротьбі з вадами людського суспільства. Більшість людей взагалі відкидає думку про існування якихось зв’язків між еволюцією бур’янів і чагарників та людським суспільством. Але світ Божий є дуже гармонійно побудованим і недостойні вади людського суспільства можна наочно і дуже точно моделювати ситуаціями, які виникають у середовищі бур’янів.

Що ж є аналогом бур’янів в свідомості людини? Це все те, що засуджується цивілізованим суспільством, що іде супроти Заповідей Господніх.

Торкнемось тільки деяких людських вад: брехні, егоїзму та жадібності, підступності, здібності до крадіжок та інтриг і таке інше. Історія їх виникнення і розвитку є набагато старшою від історії формування моральних принципів і наукової свідомості у відношенні до природи та суспільства. В періоди, коли суспільство стомлюється, людські вади – бур’яни – стрімко, дуже стрімко, подавляють здоровий глузд і суспільство починає все більше жити за законами дикої рослинності.

Саме це відбувалось з кінця сімдесятих років минулого століття. Радянське суспільство, стомлене війнами і небаченим соціальним експериментом над людьми, почало видихатись. Все розумне, що не співпадало з думками неосвічених і недалекоглядних вождів світового пролетаріату, кваліфікувалось як антирадянське.

Носіїв нових думок відправляли на перевиховання у віддалені куточки Радянського Союзу. На перші позиції почали виходити люди з підступною свідомістю, які не були обтяжені моральними принципами та знаннями. Їх рух до влади не могли зупинити відповідальні і совісні люди, серед яких тон у суспільстві задавали вчені і письменники, нерідко зі світовим ім’ям. Чому? Та тому, що вони не могли користуватись тими ж підступними засобами, що безпринципні і аморальні носії влади і претенденти на неї. В той же час замученому народу так хотілось вірити у солодкі байки пройдисвітів! На безлічі зібрань тих, хто намагався призупинити падіння у прірву, таврували і шельмували, вимагали суворого покарання і перевиховання у виправних закладах, створених для звичайних грабіжників і бандитів.

Розпад Радянського Союзу тільки підсумовував перший етап наступу бур’янів. Далі все розвивалось з наростаючою швидкістю. Бур’яни повністю заглушили в суспільстві духовність і моральні принципи, потяг до фундаментальної освіти і науки, культурних надбань цивілізованого світу. «Відмінниками українського життя стали і продовжують ставати шкільні двієчники».

Така чудова риса людини як підприємливість була узурпована небаченою жадністю та жорстокістю, і звелась головним чином до закупівлі і перепродажу товарів свого та іноземного виробництва. Почалась жорстока гонитва за грошима, поклоніння золотому тільцю стало основою релігійних переконань більшості населення. Зводились і храми, але ходили туди не спокутувати свої гріхи, а «дякувати» Богові за вдалі хижацькі вчинки, просити допомоги у своїх нових злочинних намірах. Нові покоління українців, чия свідомість формувалась уже за часи незалежності, погано уявляють собі чи є, взагалі, більш пристойний спосіб життя.

Світогляд більшості молодих городян обмежується всілякими комбінаціями купи-продай, їм уже важко повірити, що колись життя і життєві цінності їх ровесників були зовсім іншими. Молоді люди будь-що намагались отримати професію інженера чи агронома, льотчика чи капітана далекого плавання, марили стати геологами чи космонавтами… Глибоко шанувались робочі професії. А що тепер? Галузі машинобудування, які визначають обличчя сучасної нації і потребують висококваліфікованої робочої сили, майже повністю зруйновані. Ми не бачимо ні українських автомобілів, ні комбайнів, ні тракторів, ні техніки побутового призначення, а до виробництва комп’ютерів і мобільних телефонів не знаємо як і підступитися. Зникли українські літаки і пароплави, хоча ще 15 років тому Україна входила до числа провідних країн у світі з авіа- і судно-будування. Наші поля виснажують соняшники і рапс, бо вони мають попит на заході, бо на них можна нагріти руки. Кого турбує знущання над нашим найбільшим багатством – землею?

Не хочуть такі молодики і замислюватись над тим, звідки ж береться їх відносне благополуччя, звідки ж беруться ті гроші, за які вони купляють іномарки і ходять до ресторанів. Їм і в голову не приходить, що більшість українських селян потерпають від жалюгідно низьких заробітків, що чесні вчителі і лікарі не можуть звезти кінці з кінцями і вимушені підробляти ще на кількох роботах, що пенсіонери отримують копійки, хоча саме їх працею побудовані сучасні міста і села, дороги і нафтопроводи, зрошувальні канали тощо. Через відсутність доступної медичної допомоги, своєчасної діагностики хвороб, масове пияцтво і вживання наркотиків середній вік життя людини в Україні опустився нижче 60 років. Душі людей охопила безнадія. Кількість населення України за роки незалежності скоротилося на 5-7 мільйонів, та й ще стільки ж виїхало за її межі. Не виключено, що одному з майбутніх президентів України прийдеться відкривати меморіал пам’яті жертв перших двадцяти років незалежності?

Кого з можновладців турбують ці факти? Якщо судити по справах, то нікого. Їх розум направлений тільки на захоплення і утримання влади, як ефективного джерела особистого збагачення. На багатьох телешоу представники різних партій критикують один одного, але не пропонують реальних шляхів розв’язку жодного з важливих для життя людей питань: побудови доступного житла, відкриття нових робочих місць, підвищення ефективності виробництва тощо. Відбувається безсовісне маніпулювання суспільною думкою. Рівень дискусій дуже низький, хоча їх учасники і називають себе політичною елітою України.

П’яна балаканина в генделиках мало чим відрізняється від дискусій в телестудіях за тематикою і рівнем пропозицій. Дуже шкода, що політична і інтелектуальна еліти в Україні не мають між собою майже нічого спільного. Як наслідок, сьогоднішній рівень обґрунтувань тих чи інших економічних кроків різними гілками державної влади у серйозних науковців викликає посмішку. На жаль, кількість серйозних науковців в Україні зменшується з кожним роком. Сповнені мудрості старці вмирають, а молоді яскраві таланти їдуть подалі від своєї країни-мачехи. Усюди бал править сірість. Для підняття свого іміджу і приниження представників інтелектуальної еліти в уяву людей вже укорінено примітивну і дуже негативну за своїми наслідками думку: «Якщо ви такі розумні, то чому ж ви такі бідні».

Можновладці, вважаючи себе поводирями нації, повністю відокремились від потреб і повсякденного життя суспільства. Символом сучасності в Україні стали високі паркани, за якими живуть ті, хто «вміє крутитись і керувати», і над-шикарні автівки, якими вони користуються. Обговорення вартості костюма чи зачіски, як правило, повністю відволікає увагу глядачів телепрограм від змісту промов наших керманичів. А от Мойсей на протязі 40 років блукань по пустелям весь час перебував поряд зі своїм народом. Разом з ним голодував і мучився спрагою, але довів-таки євреїв до Землі Заповіту.

Відношення суспільства до наших нуворишів, мабуть, найбільш точно передають слова старого вуйка. Опинившись якось біля одного з «елітарних» містечок він запитав у дебелого охоронця: «А для чого тут побудовані такі великі паркани?». Похмурий охоронець процідив через зуби: «Щоб такі дурні як ти не могли перелізти!». Не зрозумів старий відповіді і знову запитує: «Добродію, куди перелізти: туди чи звідти?».

Багато розмов ведеться про так звану національну ідею. Але ніхто не наважується конкретизувати, що ж мається на увазі. Чому? Та тому що хочеться зберегти і свої надприбутки, і виглядіти в очах людей отаким собі благодійником, який опікається тільки народними інтересами. А от з точки зору людини зі здоровим глуздом, все виглядає набагато простіше.

Людина хоче працювати і пристойно відпочивати, мати можливість придбати житло, а в разі потреби отримати якісне лікування. Хоче знайти професію за вподобаннями і хоче, щоб її діти отримали ґрунтовну освіту і могли без проблем працевлаштуватися. Задоволення цих намагань і повинно бути основою національної ідеї. Але що ж може бути суто національним в такому підході? Тут головне, поважне відношення до культурної спадщини українського народу, а також і всіх інших народів, які проживають на нашій землі. Збереження національного колориту в розвитку культури, науки і освіти, які по своїй суті є інтернаціональними.

Чи рухаємось ми в цьому напрямку? Ні! Ми вже цураємось свого сала і на повний рот їмо прісні американські хот-доги, в розмові з росіянами (ні, москалями!) ми вже звертаємось до послуг перекладачів, а в розмовах навіть тих, хто вважає себе інтелігентом, постійно чуєш про москалів, жидів, зачуханих молдаванів і таке інше. Але ж володіння кількома мовами завжди було свідченням культурності таких людей і повинно викликати повагу до них! І чим більше українців вільно володітимуть російською, чим краще вони будуть знати культуру найближчого і найбільше пов’язаного з нами сусіда, тим краще буде для України в цілому. Взірцем такої держави для України могли б бути Франція чи Великобританія, які є близькими до неї за кількістю населення, а Франція ще й за площею.

Чим же вони відрізняються від нас, що можна у них запозичити такого, щоб вивести Україну зі стану гноїння? Перш за все, вони відрізняються кількістю бур’янів в прямому і переносному смислі цього слова.

У них гармонійно розвинута промисловість і високопродуктивне сільське господарство. Всіма цими надбаннями вони завдячують собі і тільки собі. Вони створили потужну науку і цілеспрямовану широко-профільну освіту. Центральне місце в суспільстві належить вченим і інженерам, вчителям і лікарям, високоосвіченим робітникам і фермерам.

Всі вони є поважними людьми в суспільстві, до їх думки дослуховуються керівники виробництв і керівники держави. Їх зарплатня знаходиться на тому ж рівні, що і зарплатня президента чи прем’єр-міністра, парламентерів чи мерів. Людина праці отримає зарплатню на рівні 30% від виробленого нею продукту (у нас менше 5-10%).

За більш як 300-річню історію «капіталістичного» розвитку Англія і 200-річну історію – Франція разом накопичили менше мільярдерів, чим Україна за 18 років свого існування. Відсутня і така відмінність у рівнях життя між найбагатшими і найбіднішими, як це склалось у нас.

А чи можемо ми почати будувати життя в Україні за такою національною ідеєю? Відповісти на це запитання важко, дуже важко. Чому? Та тому, що широкі верстви населення повинні багато від чого відмовитись. Олігархи – від більшості ними награбованого, підприємці – в більшості своїй звичайні спекулянти – від надприбутків, можновладці і так звані нардепи – від високих зарплат і мільйонних матеріальних «підтримок». Нам треба викорінити корупцію і навчитись творити благочинне правосуддя. І в той самий час наш народ повинен відмовитись від п’янства та невпинного позову до крадіжок і настроїтись на важку повсякденну працю. Наше суспільство повинно проявити свою здатність підкоряти свої дії волі інтелектуальної еліти суспільства?

А яким повинен бути суспільний лад України, аби максимально сприяти всім необхідним перетворенням? Соціалізмом радянського зразка? Ні! Вів привів до занепаду виробничих і духовних сил народу. Кримінально-олігархічним капіталізмом, який утворився в перші роки незалежності? Ні, і ще раз ні! Він привів до вимирання села і повної дискредитації України як держави, втрати цивілізованих основ життя. Якщо дивитись в бік Англії чи Франції, то суспільний лад України повинен гнучко поєднувати найкращі риси європейського капіталізму і соціалізму. При цьому, всі суттєві перетворення в країні повинні визначатись найбільш культурними верствами суспільства, а не можновладцями чи нардепами.

Всі ці зміни, в принципі, можливі, але їх дуже важко здійснити. Де взяти відповідну кількість вчених, інженерів, агрономів, юристів, вчителів і релігійних наставників, підготовлених за найвищими світовими стандартами? Наша вища школа вже не здатна підготувати і виховати їх самостійно. Особливо юристів і економістів, хоча майже всі ВНЗ України займаються «штампуванням» випускників з цих спеціальностей.

В значній мірі втрачено і рівень фізико-математичних досліджень, хоча ще 20 років тому назад Україна пишалась успіхами своїх науковців в цій галузі. А тепер для підготовки сучасних спеціалістів треба витрачати великі гроші на навчання за кордоном, а потім створювати для їх гідні умови для життя, щоб у них не виникало бажання не повертатись до України. Зазначимо, що на сьогодні мозок нації, разом з природним копалинами, зерном та продукцією чорної металургії, є однією з вагомих складових українського експорту, можливо, найвагомішою, за яку держава не отримує ні копійки.

Більш того, постійний відтік мозку приводить до найболючіших абсолютних втрат України. Кому потрібні наші корумповані чиновники, нардепи чи судді? Нікому, навіть нам самим! Потрібен мозок, який може знаходити вихід з важких становищ і створювати те, чого раніше не існувало.

А поки що, як щириця чи осот на українських городах намагаються подавити картоплю чи цибулю, безсовісні пройдисвіти усіх сортів намагаються будь-що оволодіти багатствами нашої землі, хочуть усім диктувати свою волю. Наші школи і вищі навчальні заклади повністю втратили свої виховні функції. Вони перейшли до абсолютно безпринципної реклами і теле- та інтернет-повідомлень про аморальні вчинки представників влади, суддів, бізнесменів, нардепів та інших нуворишів. Вже нормою нашого життя став той факт, що рядовий торговець «заробляє» більше професора, що урядовці сидять у кріслах, недоступних по ціні королеві Великобританії, що в лікарнях треба матеріально «підтримувати бідних лікарів», що для годування своїх сімей нашим чиновникам і нардепам треба надавати матеріальну підтримку …

А чого можна очікувати в майбутньому, якщо державна мудрість не прийде на нашу землю? Що підказують аналогії з рослинницького світу? Якщо землю довго не оброблювати, найкрупніші бур’яни – осот, щириця, амброзія і таке інше – почнуть поступово втрачати своє панівне становище. Вони виснажать землю і не будуть отримувати пожнивних речовин у достатній кількості. На зміну їм у степній та лісо-степній зонах прийдуть більш пристосовані до суворих кліматичних умов менші за розміром та об’ємом споживання злакові – пирій, мишій, овсюк тощо. В дикій природі встановиться рівновага. Жодна з культурних рослин не вціліє в цій жорсткій боротьбі за існування.

Теж саме буде відбуватись і в українському суспільстві. В жорстокій боротьбі за виживання в некультурному, аморальному суспільстві не буде майбутнього ні у олігархів, ні у нардепів, ні у підприємців-спекулянтів… В міському середовищі, вихованому базарами і цинічними вчинками представників влади різних рівнів, вже виросли молоді «вовки», які найближчим часом заявлять свої претензії на перерозподіл багатства в українському суспільстві. Більшість олігархів і товстосумів вже є приреченою. Потім прийде нова хвиля «вовків» і так далі. В кінці кінців життя в країні заспокоїться. Але на якому рівні? Утворяться невеличкі кустарні підприємства і господарства, а в суспільстві будуть домінувати люди з середньовічними мораллю і рівнем мислення. Фінал теж є цілком зрозумілим: Україна підпаде під владу більш сильних і розвинених сусідів.

Хіба це є метою і олігархів, і найбідніших верств суспільства? Єдине, що може вберегти нас від такого перебігу подій – це побудова суспільства і держави, в яких тон задає інтелектуальна еліта. Саме завдяки такій еліті свого часу відбувся перелом у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, а невдовзі був створений могутній ракетно-ядерний щит СРСР.

Треба якнайшвидше визнати, що існуюча система формування і функціювання влади, а також її численні плани побудови нової сучасної держави є повністю хибними. Вони сприяють тільки розповсюдженню бур’янів і чагарників. Треба негайно піднімати духовний рівень нації, відновлювати потяг до кропіткої праці і її навиків, створювати гармонійне національне господарство, наполегливо формувати в суспільстві нові цінності. Робити це треба, не спиняючись ні перед якими витратами.

На закінчення, мені приємно подякувати моїх близьких друзів: Євгена Маломужа, знавця природи бур’янів і сільськогосподарської тематики, Віктора Вовкожу, підприємця, і Ігора Жиганюка, фізика, правознавця і людини різнобічних знань і поглядів, за обговорення багатьох положень представленої статті. Вони, фактично, є її співавторами.

Микола Маломуж, доктор фіз.-мат.наук, професор
Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Микола Петрович Маломуж: Тел.: 048-731-7556 – сл., 048-252-5512 – дом.,
067-520-6667 – моб., 066-013-5727 – моб.

E-mail: malomuzhnp@list.ru та mnp@normaplus.com

P.S. Александр Дюма «Виконт де Бражелон»:

«- Вы знаете, господин Фуке (министр финансов при дворе французского короля Людовика – XIV), заметила королева (мать Людовика – XIV), – что при французском дворе нет обычая, чтобы подданные дарили что-либо королю».

«… короли не могут или не должны принимать подарков от своих поданных» (Фуке).

«… Вы говорите, что есть дефицит (государственного бюджета)? Но, может быть, это дефицит временный: кредит вернется, а с ним и деньги?
– Нет, ваше величество.
– Не в этом году, я понимаю, но, может быть, в будущем?
– Будущий год также начисто съеден, как и текущий.
– Ну, еще через год.
– И он съеден.
– Что вы говорите, господин Кольбер (теневой министр финансов в начале правления Людовика – XIV)
– Я утверждаю, что истрачены доходы за четыре года вперед.
– Так придется сделать заем.
– Уже сделаны три займа, ваше величество.
– Я создам новые должности и за них получу деньги.
– Невозможно, ваше величество: их создано слишком много. Откупщики приобрели их, но не исполняют своих обязанностей. К тому же господин суперинтендант (министр финансов) получает с каждой из них треть, так что народ обирают, а ваше величество не извлекает из этого никакой пользы…».

«… Если сегодня я … пожелаю получить деньги?
– Ваше величество их не получите.
– Странно! Как мой суперинтендант не добудет мне денег?
Кольбер отрицательно покачал головой.
– Что же это значит? Неужели мы обременены такими долгами, что государственные доходы все равно, что не существуют?
– Да, ваше величество.
Король нахмурил брови.
– Хорошо, – сказал он,- я соберу платежные обязательства и добьюсь от их держателей уменьшения налога и продажи по низким ценам.
– Невозможно, ваше величество: платежные обязательства превращены в векселя, которые для удобства и облегчения сделок разрезаны на столько частей, что теперь не узнать оригинала.
Людовик в сильном волнении ходил по комнате, все еще нахмурив брови.
– Если это правда, я разорен, еще не начав царствовать?
– Да, ваше величество, вы разорены,- отвечал бесстрастный счетовод.
– Однако ж деньги куда-нибудь делись?
– Разумеется, ваше величество, и для начала я принес записку о капиталах кардинала Мазарини …»

«(Кольбер) Позвольте мне созвать судебную палату.
– Зачем?
– Для суда над чиновниками, которые за последние десять лет позволяли себе злоупотребления.
– Но …, что же с ними сделают?
– Троих повесят; остальные во всем сознаются.
– Но я не могу начинать моего царствования с казней, господин Кольбер.
– Лучше начать, чем кончить казнями, ваше величество.
Король не ответил.
– Ваше величество, вы согласны со мною? – спросил Кольбер.
– Я подумаю.
– Тогда будет уже поздно.
– Почему?
– Потому что, если эти люди будут предупреждены, они окажутся гораздо сильнее нас …»

«-Король получит все, когда пожелает, – произнес с поклоном суперинтендант финансов (министр финансов) Фуке.
– Да, изнурив народ налогами, – ответила Анна Австрийская (мать Людовика – XIV)».

Эпилог: Через 10 лет после описанных диалогов (1661 год) Франция
стала ведущей державой Европы.

Невже поширення бур’янів є національною ідеєю України?