Про науку, про гроші і не тільки

Що не кажіть, подобається мені цей Facebook. Життя – воно річ складна, тому на цьому шляху зустрічаєш багато різних людей. Потім проходить час і перериваються зв’язки, і губляться люди. Але от недавно дивлюся Facebook: «Ба, кого я бачу. Іван Мойсейович!». Може, якби не Facebook, навряд чи знайшли б один одного. Занадто давно ми розлучилися.

Справжній учений

Мого знайомого дійсно звати Іван Мойсейович і про нього дійсно можна сказати – справжній учений. Коли патлата молодь слухала магнітофони і бренькала під гітару, Іван, тоді ще не Мойсейович, після школи бігав до Малої академії наук і розумнішав на очах. Коли закінчив школу, вступив до одного дуже відомого московського ВНЗ. (Він був справжнім відмінником, але золотої медалі йому не дали, по батькові підвело). Це був не простий ВНЗ. Точної назви не скажу, просто вже не пам’ятаю. Але знаю, що багато його випускників працювали або в атомних НДІ, або в Зоряному містечку. А зараз у Силіконовій долині. Після закінчення цього ВНЗ він повернувся до Києва і почав працювати в НДІ, назву якого знають навіть ті, хто дуже далекий від науки. І тоді, і зараз, коли любили хвалитися досягненнями радянської або української науки, завжди цей НДІ в приклад ставили.

Іван був дійсно фанатом науки. При чому справжнім фанатом. Ще за часів СРСР він захистив кандидатську дисертацію і став кандидатом фізико-математичних наук. Коли на початку 90-х народ вчився жити при капіталізмі, Іван Мойсейович захистив докторську дисертацію. Отримав звання старший науковий співробітник. У свій час обіймав посаду головного наукового співробітника АН України. Очолив відділ у цьому відомому НДІ, тоді вже велися розмови, що він може стати і заступником директора НДІ. І взагалі він був, що називається, весь у справах та великих наукових звершеннях.

Іван був справжнім ученим, але розумною людиною. Це він ще на початку 90-х висловив ідею, що наука може приносити дохід, якщо працювати на Захід. Навіщо займатися мазохізмом і вигадувати велосипед, коли можна реально виконувати замовлення для тих же зарубіжних НДІ і отримувати за це непогані гроші. Будь-які наукові розробки вимагають досить великих витрат, праці і часу на проведення досліджень, випробувань, розробку технологій та їх налагодження. Світова практика вже давно дійшла до висновку, що найкраще всі ці дослідно-конструкторські роботи робити не самостійно, а наймати інших фахівців, до того ж у різних країнах світу. Робота буде зроблена швидше. Тому багато закордонних НДІ постійно мають замовлення на виконання окремих етапів дослідно-конструкторських робіт, які вони можуть із задоволенням розмістити і в Україні. Їм байдуже, в яких країнах це будуть робити, головне, щоб робота була зроблена вчасно і якісно.

Іван Мойсейович не тільки штовхав ідеї, а й безпосередньо їх намагався реалізувати на практиці. Благо, він мав багатьох знайомих у зарубіжних НДІ, його НДІ мало певне ім’я і можна було реально знаходити вигідні замовлення для наукової роботи. Тоді Іванові здавалося, що у такий спосіб можна і улюбленою наукою займатися, і заробляти, якщо не величезні, то хороші гроші. Навколо нього сформувалася команда таких же фанатів, які навідріз відмовлялися йти торгувати тапочками на базар і хотіли служити вірою та правдою зарубіжним капіталістам.

Причому знайти замовлення у нерезидентів виявилося нескладно. А ось їх реалізувати. Коли наші шляхи-доріжки розійшлися, він якраз приступав до роботи над закордонним замовленням, яке обіцяло отримання дуже великих баришів – більше мільйона доларів.

Тепер завдяки новим досягнення техніки відбулася історична зустріч.

Після такої тривалої розлуки природно виникло питання: «Як справи? Як робота?». І коли я прочитав відповідь Івана, то у мене був маленький шок. Він працює помічником голови правління однієї великої торговельної мережі із закордонним корінням. Я забув сказати, що Іван Мойсейович, може, єдиний у тому НДІ шикарно знав англійську. У всякому випадку, коли приїжджали зарубіжні делегації, його завжди «кидали на амбразуру». Але справа не в знанні іноземної мови, а в самій неймовірності ситуації. Людина, яка дійсно роками просиджувала в лабораторії, читала величезну кількість різноманітної технічної літератури, у тому числі й зарубіжної, реально займалася наукою, і в неї реально виходило. Точно не знаю, чи є у нього патенти, але авторські свідоцтва точно є. І все це кинути. Це виглядало явно сюрреалістично. Чому? Чому? Як це могло статися ….

Сповідь Івана Мойсейовича

– Та хіба у нас можна щось запланувати по-людськи? Ці нерези, коли укладуть контракт, вони всю душу виймають, коли розраховують графік виконання робіт. Воно й зрозуміло. Вони ці замовлення по всьому світу розкидають, і їм потрібно, щоб воно було зробленим і не раніше, і не пізніше. А з нашим народом так не можна. Місяці йдуть на розгойдування, а потім аврал, усе тяп-ляп – аби склепати. А те, що це порушення всіх технологій, їм наплювати. Особливо ці експериментальні заводи та цехи дістали. Скільки їм не плати, усе напартачать і ще тебе ж зроблять винним. У них просто якась патологічна ненависть до нерезидентів. Ці нескінченні соплі «Вони наші уми крадуть». Хто краде? Навіщо? Люди дають заробити. Яка Вам різниця, хто власник технології? Платять і добре. Ні. Треба все споганити і сидіти розповідати, як добре було в СРСР. Звичайно, їм добре було. Зарплату їм платили тільки за красиві очі. А тепер змусили трохи попрацювати, вони відразу ж образилися.

– Скільки разів пояснював усім їм, що для них дуже важлива конфіденційність. Тому вони завжди вимагають усі зразки, чернетки їм віддавати. Наші люди так не можуть. Починають сунути свого носа, куди їх не просять. Ще їм нудно, починають через знайомих дізнаватися, хто цим ще займається. А паралельно говорити зайве іншим. Не дивно, що потім скандали і конфлікти із замовниками. Їм конкуренти не потрібні, і вони дуже ображаються, коли йде витік інформації.

– Останньою краплею були наші вчені. Боже, скільки у нас баласту в науці. Я думав, що розвалився СРСР і вони розбіглися. Куди там. Їх ще більше стало. Робити нічого не можуть. На роботу ходять тільки каву пити і плітки збирати. Зате апломбу, самозамилування хоч відбавляй. Причому їм робити нічого, ось вони і займаються інтригами. Кожен день бігають по кабінетах і лише створюють проблеми на рівному місці. Відбивався, відбивався, не виходить. Та коли вони вже почали просто нахабно гроші, які платили нерезиденти, розтягувати, це вже був край. Не один бізнес не витримає стільки дармоїдів. Неможливо пояснити замовникові, чому більше половини грошей іде людям, які ніякого відношення до цих розробок не мають. При цьому їм ще мало. Вони скаржаться, що їх образили. Досить. Напахалися на них. Нехай тепер самі спробують попрацювати із зарубіжними НДІ. Але думаю, що з ними там говорити не захочуть. Це у нас люди з ними панькаються, сюсюкаються, у президії садять, а там їм просто не подають руки. Якщо він навіть не може відповісти, чим він займається, який сенс з ним мати справу.

Не судилося. Може, дійсно потрібно, як Мойсей вчинив, виждати сорок років, щоб на зміну цим Ученим прийшли нові люди, які вміють працювати, а не робити вигляд, що вони займаються наукою.

Олександр Охрименко

Джерело: http://www.business.ua

О науке, о деньгах и не только