Про науку, шарлатанів і здоровий глузд по-українськи

Історію науки можна розглядати як ряд переходів людського мислення до нових парадоксальним схемами. Слово парадокс тут ключове, у перекладі з грецької – несподіваний, дивний. У давніх грецьких письмових джерелах зберігся такий давньоєгипетський переказ: науки були створені божеством, ворожим людському спокою. А зовсім недавно, в 20-му столітті, видатний учений Нільс Бор зауважив: щоб бути справедливою, фізична теорія повинна бути досить божевільною.

Але є й інші, позитивні визначення, що пояснюють, чому з покоління в покоління велика кількість людей присвячує себе наукового пошуку. Одне з них, найбільш яскраве, таке: заняття наукою приносить задоволення. Як правило, оплачуване задоволення.

Заняття наукою рідко робить людину надзвичайно багатою. Так було завжди. Більше двох тисяч років тому мудрий грек Епікур говорив: «Справді, краще було б слідувати міфу про богів, ніж бути рабом долі фізиків; міф дає натяк на надію умилостивити богів, а їх, фізиків доля містить в собі невблаганну необхідність». Незалежна українське держава виявилася не кращим місцем для представників точних наук.

Раніше, за часів радянської оборонки, ми були багаті першокласними математиками, фізиками і технарями вищого світового рівня, але, пішовши з СРСР, не зуміли їх зберегти. Точніше, не захотіли. Сотні, тисячі політологів прийшли їм на зміну. А висококласні математики і фізики з Києва, Харкова і Дніпропетровська безперервним струмочком потягнулися в Бостон і Каліфорнію, Москву і Нижній Новгород.

Так-так, у Росію, більш близьку, більш зрозумілу їм, колишнім вихованцям блискучих МФТІ, «Бауманки» і МГУ. І, слід говорити правду до кінця, їхали вони не тільки від голоду і відсутності перспективи, а й від постійного тиску нового, нерадянського начальства, що вимагало читати лекції і вести заняття винятково українською мовою … Так ми втрачали свою інтелектуальну еліту, справжню, шановану в цивілізованому світі.

У деталях пам’ятаю свою емоційну розмову з ректором-засновником нового київського університету, свої слова про необхідність відкрити там невелике відділення математики і теоретичної фізики … Що ж, тоді моїй країні потрібні були у великій кількості політологи. І численні журналісти, не дуже грамотні, мало знаючі, але – дипломовані. Ними, політологами та університетськими викладачами «духу патріотизму» стали й колишні армійські політруки, основним джерелом знань яких до того була нудна, невиразна газета «Правда».

А в цей час серйозна наука в Україні вмирала. Старих пройдисвітів від парткомів і КДБ змінили нові, які правильно розуміли поточний політичний момент у країні. Десятки несправжніх академій і сотні дійсних членів і членів-кореспондентів з нульовим індексом цитування у світовій науковій літературі доповнилися різними шулерськими «науковими» званнями «Біографічного інституту», «Нью-Йоркської академії наук» та іншими ненатуральними солодощами. Різко добре зажив ВАК, що збирає навколо себе гірших експертів країни.

Відомчі олігофрени, академічні пройдисвіти і вільні від серйозних знань і совісті винахідники «кішкотерапії» (є в нас і таке науковий напрямок), які раніше соромилися розголосу, швидко освоїли захисний патріотичний словник, радіючи можливості називати антиукраїнською діяльністю іронію та сміх більш цивілізованих московських колег. Так країна політологів поступово перетворюється на країну наукових шарлатанів. Та воно й природно для країни, де колишні вуличні гравці в «наперстки» стали шанованими державними мужами.

Галілео Галілей був переконаний, що бій між міфом і наукою вже закінчився перемогою науки. Що його, Галілея, зречення – усього лише дрібний епізод тих ар’єргардних боїв, які вже не можуть змінити фіналу битви. Він, великий, помилявся. Бій усе ще триває. На території незалежної демократичної України перемогли шарлатани. Їхній час. Точні науки і яскраве світло їх лякають. Двадцять перше століття, епоха Андрія Слюсарчука та збору коштів під «Лікарню майбутнього». Так, імовірно, нас назвуть нащадки.

Семен Глузман

Джерело: http://society.lb.ua