Про ВАК, застарілі правила оформлення українських дисертацій і знову про Рускій мір

Yarmoluk_1.jpg.pagespeed.ce.qKExUC2AXTд.х.н., проф. Сергій Ярмолюк

Листопад 2011

Процедура присудження вчених ступенів в Україні є спадком радянської епохи, більшість її положень давно вже застаріли, не відповідають сучасним реаліям життя і не сприяють ефективному функціонуванню української науки. Сподівання, що щось зміниться на краще після ліквідації ВАКу, на превеликий жаль, не справдились. За оцінкою тижневика «Коментарі», у цілому схема створення вчених рад, процедура захисту дисертацій, порядок присудження наукових ступенів залишилися колишніми. Незважаючи на те, що Україна вже не перший рік декларує свої наміри працювати в руслі Болонських угод, чиновники залишили дворівневу систему захисту дисертацій (кандидат наук – доктор наук), яка відповідає практиці сусідньої Росії, замість однорівневої (доктор філософії, Ph.D). Ураховуючи, що з «Положення про ВАК» зникла згадка про те, що автореферат дисертації повинен бути надрукований українською і, як відомо, що й сам міністр за сумісництвом є активним проповідником засад Руского міра в Україні, то, як в’їдливо відзначають «Коментарі», головним критерієм якості дисертаційних робіт стануть аж ніяк не заявлені в документах «наукові результати, отримані особисто здобувачем, їх новизна і значення для теорії і практики», а речі, які з науковим процесом не мають нічого спільного, речі політичні…

З огляду на це українські вчені ще довго чекатимуть на зміни в процедурі присудження наукових ступенів в Україні за зразком європейських. За новими правилами сам міністр, як глава МОНмолодьспорту, офіційно буде вирішувати, в яких установах створювати вчені ради, чи варто і кому саме присвоювати вчені звання професорів і доцентів. Як наслідок, наукова академічна еліта не буде наполягати на нагальному проведенні назрілих реформ. Одним словом, назад в Рускій мір, у Радянський Союз Владіміра Путіна.

Автор цієї статті не ставить собі за мету запропонувати нові принципи процедури присудження наукових ступенів. Цю процедуру і розробляти не потрібно, оскільки вона вже давно існує в країнах, які процвітають поза межами Руского міра. Він хоче лише привернути увагу української наукової спільноти до деяких застарілих, на його погляд, вимог щодо оформлення дисертацій.

Так, у «нових-старих» вимогах до оформлення змісту дисертацій читаємо: «Практичне значення одержаних результатів. Надаються відомості про використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію про ступінь їхньої готовності до використання або масштабів використання. Відомості про впровадження результатів досліджень необхідно подавати із зазначенням найменувань організацій, в яких здійснено впровадження, форм реалізації та реквізитів відповідних документів».

Таке «практичне значення» чітко відповідає радянській схемі впровадження наукових винаходів у соціалістичне виробництво. В одному з інтерв’ю професор з Луганська Віталій Курило називає основні причини, через які ця схема нині не працює. Насамперед, зазначає він, це відбулося зі зміною форм власності виробництва і з пережитими нашою країною кризами. Проте на запитання «Що необхідно робити, щоб змінити ситуацію?» чесно зізнається: «Найтривіальніше – зблизити науку з виробництвом. Усі чудово розуміють це, але не знають, як зробити». У своїй публікації «В Україні розробки нових ліків не потрібні. Хто заперечить?» я доповнюю висновки колеги-професора, розповідаючи, зокрема, про те, як приватні українські фармацевтичні підприємства не зацікавлені в розробках українських учених-хіміків. Отже, здобувачі наукового ступеня повинні або шукати липові довідки про впровадження своїх розробок, або вигадувати перспективні мільярдні економічні ефекти. Тут уже кому що більше подобається…

Відповідаючи на риторичне запитання пана Курила, як зблизити науку з виробництвом, скажу, що це не так складно. Потрібно лише скористатися відпрацьованою десятиліттями схемою розвинутих західних країн. Але поки наше МОНмолодьспорту перебуває в тенетах Руского міра, як виявляється, зробити це неможливо. Більше того, Рускій мір у свідомості наших наукових чиновників асоціюється не з живим науковим процесом в Росії, а зі знайомою з юності радянською наукою. Та й звідки вони будуть знати, що нового відбувається в російській науці, якщо у своїх закордонних відрядженнях надають перевагу Барселоні, а не Нижньому Новгороду.

У вимогах щодо оформлення дисертацій ще є пункт «Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами», який я не стану розшифровувати, оскільки, власне, із самої назви зрозуміла його суть. Відповідно до цього пункту здобувач повинен показати, що його робота була виконана за рахунок державного фінансування, «згідно з планом розвитку соціалістичної науки на наступну п’ятирічку». Чи таким уже важливим є цей пункт для кандидатської роботи, яка за своєю суттю є кваліфікаційним дослідженням? А якщо майбутній кандидат працює на приватному підприємстві і підписав договір про нерозголошення, що він повинен написати? Найбільш пікантний момент полягає в тому, що цей пункт з’явився за існування вже українського ВАКу, що працює в нових ринкових умовах.

Вважаю, що автореферат дисертації повинен бути написаний англійською мовою, щоб з ним мала змогу ознайомитись світова наукова спільнота. Російська ж мова автореферату за вимогами Руского міра – це регрес, це крок у минуле міністра, який особисто англійською володіє досконало. Чого дивуватись? Він її вивчив, щоб літати в Барселону, нам же лишається згадувати російську і мандрувати в Нижній Новгород. А я теж хочу в Барселону – полюбуватися разом з нашим міністром мистецтвом Гауді і впевнений, що ви також приєднаєтесь до нас.

О ВАК, устаревших правилах оформления украинских диссертаций и снова о Русском мире