Меню
Ринок наукових послуг у США. Чи існує ніша для українських учених для роботи у форматі аутсорсингу (наукових досліджень на замовлення)?
16.06.2016 Статті

Наукові фундаментальні дослідження в Україні та світі 

Про стан фінансування фундаментальних досліджень в Україні написано досить багато в національній пресі та інтернет-виданнях. Найбільш критичну нищівну оцінку державних витрат на науку дав Сергій Грабовській у нещодавно опублікованій статті з промовистою назвою «Вбивство науки. Урядова зондеркоманда та її асистенти».

Як цивілізовані країні розподіляють кошти на науку й освіту? За зразок візьмемо структуру розподілу науково-дослідних бюджетних коштів у США, де лише третина фінансування йде на проекти, що можуть мати потенційне практичне застосування.  Ще третина – на підтримку належного рівня освітнього процесу, і ще третина – на забезпечення високого рівня експертного середовища, що підтримує статус США як наддержави та є запорукою національної безпеки [1-4]. Для Євросоюзу пропорції розподілу коштів, можливо, дещо інші, але, очевидно, мотиваційні фактори фінансування фундаментальної науки такі ж самі.

Взагалі-то у розвитку світової фундаментальної науки простежуються негативні тенденції. І поки не зрозуміло, як наукова діяльність має виглядати в майбутньому. Значне скорочення фінансування фундаментальної науки відбувається навіть у США, але в цій країні негативні аспекти менш помітні через загальну високу заможність суспільства. Багато університетів скорочують професорські (tenured and tenure-track) посади, а викладацькі  заповнюють контрактними (тривалістю до 1-3 років) лекторами [5-7].

У певному сенсі, за гіркою іронією, Україна вже на кілька років випереджає низку негативних світових процесів, що відбуваються в науці й освіті. І є собі таким негативним застережливим прикладом для інших країн, оскільки на Заході – це тенденції, а ми поступово наближаємося до повної  інтелектуальної  деградації українського суспільства.

Отже, незважаючи на всі проблеми з бюджетом, фінансування наукових досліджень є елементом національної безпеки держави. Схоже на те, що, окрім науковців, ніхто цього не розуміє. Це не турбує ні українську владу, ні, власне, пересічних українців. Парадоксально, але науковці зобов’язані самоорганізовуватися в громадські спілки, вимагати фінансування для себе, проводити мітинги, пікети, акції протесту.

Громадські об’єднання українських науковців 

5666e8845b1deНа наш погляд, науковцям треба більш активно політично об’єднуватися за пріоритетом особистого інтересу, а не розпорошувати свої голоси на підтримку шахраїв-популістів та олігархічних партій, що здатні лише на розігрування політичних вистав.

Громадські організації науковців змогли б надати хоч якусь можливість, хоча б найменший шанс на лобіювання правових змін в Україні для захисту власних інтересів та забезпечення майбутнього власне української держави. Власне, потрібна реально дієва мережа профспілок науковців та освітян. Саме профспілки є одним із ключових елементів демократичного процесу в розвинених країнах. Через правові механізми справжніх профспілок науковці могли б впливати на політичний процес для поліпшення можливостей міжнародної наукової кооперації.

Чи існує український інформаційний ресурс, яким би користувалися наші вчені? Який міг би об’єднати громадсько-активних науковців? Ні, немає такого ресурсу. Сайт Національної академії наук України більше схожий на дошку оголошень, ніж на сучасну інтерактивну платформу.

Нещодавня ініціатива академіка Анатолія Загороднього зі створення сучасного сайту НАНУ є, на наш погляд, критично життєво важливою для формування громадського руху науковців.

Куди потрібно рухатись українській науці? Відповідь однозначна – в Європу.

На наш  погляд, якнайшвидше запровадження європейських наукових стандартів для української науки – єдиний шанс для її самозбереження. Попри всі обмеження, єдиним виходом є мережева інтеграція у загальноєвропейські проекти. Свого часу (наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст.) саме так в Іспанії сформувалася наука світового ґатунку [8, 9]. Багато грантів у Євросоюзі розподіляються через Framework Program, однією з умов якої є наявність у проектах груп з різних європейських країн. Проте, як зазначає у своєму інтерв’ю академік Ганна Єльська, «…програма ЄС «Горизонт-2020» більшою мірою орієнтована на інноваційні проекти. Якщо ви пропонуєте проект із біотехнології, у вас має бути біотехнологічна фірма, що разом із вами це втілюватиме. Дозвольте запитати, з ким ми створюватимемо інноваційні проекти? За роки дії рамкових програм утворилися вже свої команди, котрі борються за гранти, яким убога Україна не потрібна.»

Водночас існує ще низка різних суб’єктивних причин. Українські науковці, як правило, слабо взаємодіють з європейським науковим середовищем (немає грошей на відрядження), погано володіють англійською мовою, окрім того, не вміють правильно відповідно до європейських вимог готувати проекти. Пересічний американський assistant professor перші 3-4 роки на теньюр-трак позиції витрачає щоденно по 5 годин (!) на написання грантівських аплікацій. Більшість цих аплікацій відхиляється. Такий ритм роботи нашим науковцям не під силу.

Автори цієї статті не володіють повною інформацією про успіхи українських науковців у рамковій програмі «Горизонт-2020», проте складається опосередковане, можливо, хибне враження, що гроші в основному витрачаються на так зване навчання українських науковців (?) в Україні та поїздки українських чиновників від науки в Європу.

Схоже на те, що надшвидка інтеграція українських науковців в європейську наукову систему спричинює дезінтеграцію української науки від європейської. Потрібні спеціальні перехідні грантові програми для інтеграції української науки в європейську, зі спрощеним написанням проектів, зі стопроцентним іноземним рецензуванням, з різним ступенем складності підготовки/фінансування. За зразок можна взяти Science & Technology Center in Ukraine, який давно успішно працює в Україні.

Наукові дослідження у форматі аутсорсингу 

Чи потрібні на Заході фундаментальні дослідження у форматі аутсорсингу? Потрібні, але попит дуже обмежений, а бажаючих надати такі послуги зараз у світі дуже багато. Бум припав на 90-ті роки ХХ ст., а після 2008 року частка аутсорсингових проектів доволі невелика і є радше виключенням, аніж правилом. Для наукових груп, які бажають надавати такі послуги, аутсорсинг уже не може бути основним фінансовим джерелом, а лише як форма невеликого додаткового заробітку.

Головна проблема полягає передусім у дуже сильних змінах світової економічної кон’юнктури. Більш-менш пристойні контрактні проекти напряму або опосередковано пов’язані із супроводженням клінічних досліджень. За так звані прикладні проекти, наприклад у галузі медичної хімії та біології, у світі йде дуже жорстка конкуренція.

Проте слід зауважити, що йдеться про контракти вартістю сотні тисяч доларів. Більшість українських державних наукових установ не мають передумов для виконання подібних проектів. Хотілося б вдатися до порівняння з футболом, так, можливо, буде зрозуміліше. Для професійної гри потрібен обладнаний стадіон (так би мовити, інфраструктура) та неупереджене суддівство. А якщо стадіон покритий битим склом, недопалками та іншим сміттям, а замість суддів голота по кутках… Чи захочуть нормальні футболісти грати на такому полі?

Практично українські вчені намагаються грати ось на такому стадіоні, підлаштовуючись під умови голоти.

Які умови співпраці із західними компаніями? 

Перша умова. Особисті контакти – поза пріоритетами. Це передумова для того, щоб бути в «businesses pool». Як і колись, принципове значення зараз відіграють особисті контакти. Насамперед це постійна участь науковців у малих тематичних конференціях, увагу де в процесі спілкування формується персональна взаємодовіра. Для вчених із США або Євросоюзу практично кожен грант містить таку статтю витрат, тоді як для українських учених через високу вартість подорожей і візові обмеження майже неможливо встановлювати особисті контакти.

Друга умова. Гарантії конфіденційності та правовий захист інформації. Часто клієнти надають перевагу досить дорогим науковим дослідженням у США, оскільки репутація американських фірм і  правове поле цієї країни гарантують їм повний контроль над їхньою інтелектуальною власністю.

Захистити інтелектуальну власність замовника від розкрадання в українських державних лабораторіях практично неможливо. Не існує ні певної культури поваги до чужої власності, ні розроблених процедур для збереження інформації, ні відповідних державних законів. Українські державні інститути нагадують київський книжковий ринок на Петрівці, де за копійки можна купити будь-яку інформацію. 

Третя умова. Прозорість та оперативність виконання укладених договорів, відсутність проблем з митницею, сірих та офшорних схем у фінансових потоках.

Четверта умова. Низька вартість праці в проектах з високою інтелектуальною складовою, на що можуть розраховувати українські науковці, має певне значення, але посідає останнє четверте місце.

Що залишається українським науковцям на ринку аутсорсингових послуг? 

Компоненти для нанотехнологічних рішень, портативної діагностики і персональної медицини, флуоресцентні зонди, біосенсори, полімери з керованими властивостями, білдінг-блоки для зручної модифікації ДНК та РНК, «open source» генна інженерія тощо. Власне, перелік може доповнити кожен завідувач відділу будь-якого академічного інституту.

З точки зору прибутковості такі проекти не вигідні комерційним CRO (Contract Research Organization), ні західним, ні вітчизняним, а невеликі наукові академічні групи можуть займатися ними для додаткового заробітку. Це так звані наукові послуги з інтелектуальною компонентою. Власне, знання та досвід національних наукових шкіл і є основною конкурентною перевагою, а не низька вартість проектів.

Вартість таких проектів – від 2,5-4 (перші, так звані репутаційні) до 20 (середні) тисяч американських доларів. Основним партнером таким контрактів, очевидно, будуть американські стартапи. Немає проблем з інтелектуальною власністю західного партнера, оскільки за такі гроші інтелектуальну власність створити складно, та й український партнер буде виконувати переважно технічні, сервісні роботи, часто-густо не знаючи, власне, основного продукту. Про це потурбуються американські партнери.

За українським законодавством такі послуги дозволені в нормативних актах, що регулюють надання платних послуг бюджетними установами.

Основний документ:

П О С Т А Н О В А від 28 липня 2003 р. N 1180

Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами

Відповідно внесені зміни до неї:

Постанова № 1056

Відповідно до цих постанов наукові установи можуть виконувати наукові дослідження на замовлення та навіть виготовляти дослідні зразки.

Пункти з постанови:

1. Проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструкторських, технологічних, пошукових та проектно-пошукових робіт….

5. Проектування, розроблення та виготовлення експериментальних зразків і дослідних партій матеріалів, речовин, приладів, обладнання.

В Україні повністю законодавчо не врегульовано право інтелектуальної власності. Але при наданні таких послуг нова інтелектуальна власність не утворюються і державні кошти не залучаються. Щоб убезпечити себе від несподіванок, проект можна попередньо затвердити у відповідних державних органах.

Важливим моментом є те, що не потрібно писати сотні сторінок щирою англійською мовою обґрунтування проекту. Підписується стандартний контракт та готується невеликий звіт після закінчення роботи.

Які труднощі виникають під час реалізації подібних проектів?

Основна проблема – це пасивна позиція українських науковців до своїх власних проблем, патерналіського сприйняття національної держави. Відповідно, як наслідок, чекають, щоб держава, фінансувала, виділяла … замість того, щоб перейти до активних дій із захисту своїх власних інтересів, до пошуку фінансових ресурсів.

Друга важлива проблема – це відсутність, на відміну від західних колег, досвіду пошуку  джерел фінансування. Власне, з метою узагальнення, поширення досвіду і створена в LinkedIn група «Академічне підприємництво». Приєднуйтесь.

Третя важлива проблема – це податки і відрахування на потреби наукової установи. Як правило, після всіх цих відрахувань науковець отримає орієнтовно 30 % від суми контракту.

Які легальні шляхи зниження податків?

Перший шлях – оформлення вашого проекту як партнерського через УНТЦ. Центр забирає 10-15 % комісійних, решта залишається науковцям і переводиться їм на особисті кредитні картки. Додатково для інституту максимальне відрахування 10 %. Важливо, що ваш західний партнер теж звільняється від податків. Проте ваш проект повинен отримати статус партнерського в країні західного партнера.

Другий шлях – це визнання Міністерством економіки України вашого проекту певною формою гуманітарної допомоги згідно з поданим вами офіційним листом. Якщо ви отримаєте відповідний дозвіл, то не платите 20 % податок на додану вартість.

Чому українські високоприбуткові агрохолдинги на спеціальному режимі оподаткування, а з мізерних заробітчанських доходів наукових установ ПДВ повинен сплачуватися?  Проте досягнути надання різноманітних пільг на законодавчому рівні, на наш погляд, можливо лише в далекій перспективі. Поки сонце зійде, роса очі виїсть.

В нинішніх умовах найбільш реальним варіантом зниження рівня податків є більш тісна співпраця академії наук, академічних громадських організацій з Міністерством економіки задля надання цим невеликим науковим проектам статусу гуманітарних.

Сергій  Ярмолюк (Інститут молекулярної біології і генетики НАН України),

Олексій Пушечніков (R&D Chemistry Manager,  Obiter Research, Champaign, Illinois)

Посилання на джерела

1) Alexandra Ossola (December 3, 2014). Is the U.S. Focusing Too Much on STEM? The Atlantic. (http://www.theatlantic.com/education/archive/2014/12/is-the-us-focusing-too-much-on-stem/383353/)

2) White House Office of Science and Technology Policy (March 2014). Preparing Americans with 21st Century Skills – Science, Technology, Engineering, and Mathematics (STEM) Education in the 2015 Budget. https://www.whitehouse.gov/sites/default/files/microsites/ostp/fy_2015_stem_ed.pdf

3) The American Association for the Advancement of Science (March 18, 2016). Historical Trends in Federal R&D. (http://www.aaas.org/page/historical-trends-federal-rd)

4) Joseph V. Kennedy (Summer issue, 2012). The Sources and Uses of U.S. Science Funding. The New Atlantis. (http://www.thenewatlantis.com/publications/the-sources-and-uses-of-us-science-funding)

5) Jordan Weissman (April 10, 2013). The Ever-Shrinking Role of Tenured College Professors (in 1 Chart). The Atlantic. (http://www.theatlantic.com/business/archive/2013/04/the-ever-shrinking-role-of-tenured-college-professors-in-1-chart/274849/)

6) Nanette Asimov (June 30, 2011). Colleges replace tenured professors with lecturers. SFGate. (http://www.sfgate.com/education/article/Colleges-replace-tenured-professors-with-lecturers-2366295.php)

7) Joseph Fruscione (July 25, 2014). When a college contracts ‘adjunctivitis,’ it’s the students who lose. PBS NewsHour. (http://www.pbs.org/newshour/making-sense/when-a-college-contracts-adjunctivitis-its-the-students-who-lose/)

8) Evaristo Jiménez-Contreras, et. al. (32, 2003, pp123-142). The evolution of research activity in Spain The impact of the National Commission for the Evaluation of Research Activity (CNEAI). Research Policy. (http://scimago1.ugr.es/publications/respol-03.pdf)

9) Marta Rey-García and Luis-Ignacio Álvarez-González (July, 2015). Spain Country Report European Foundations for Research and Innovation (EUFORI) Study. European Commission. (http://euforistudy.eu/wp-content/uploads/2015/07/Spain.pdf)

*