Меню
Відверто про імітації реформи в законопроекті про вищу освіту
08.04.2016 Статті

VSH.jpg.pagespeed.ce.HJ6iWZXuRwВільям Задорський,
професор Українського державного хіміко-технологічного університету

Інформаційний привід для цієї публікації з’явився вчора, коли в ряді Інтернет-видань опублікували інформацію про те, що пройшли слухання чергового «китайського» варіанта (люди старші ще пам’ятають численні китайські попередження войовничим імперіалістам) вимученого закону про вищу освіту.

Цікаво, скільки людиноднів уже оплатили ми, платники податків, прем’єру, міністру, чиновникам, депутатам, ректорам, професорам, доцентам, студентам, міліціонерам за непрофесіоналізм окремих чиновників та їх разючу недопитливу (подивилися б, які закони працюють у вищій освіті в більш успішних країнах, творчо «змавпували» б їх, і свистопляска давно б завершилась).

А поки тривають спроби підміни реформи латанням «тришкиного кафтана» навіть без його перелицювання. Мене найбільше «зворушила» пропозиція «юридично і технічно виправити законопроект «Про вищу освіту», у жодному разі не спотворюючи його основних положень і змісту». Так і написано, «у жодному разі». А у мене якраз той самий випадок, адже, як мені здається, у розглянутому варіанті цей закон взагалі не потрібен, тому його ніяк і не можуть завершити.

Справді, давайте розберемося всерйоз, чи то пак, відверто спочатку в тому, хто вирішує долю вищої школи. Читаємо, що в слуханнях взяла участь Робоча група ректорів, експертів, студентів, представників громадських організацій. А в іншому місці – узагалі інша версія – робоча група з представників «академічної спільноти».

Але ж основними суб’єктами реформування вищої школи є не міністерські та вузівські чиновники (вони – усього лише менеджери цього грандіозного проекту), і не академіки, а викладачі та студенти. А куди подівся «винуватець торжества», міністр Дмитро Табачник? Утім, це не головне, можна і без нього обійтися, тим більше, що він багато разів уже довів до громадськості свою «креативну та конструктивну» позицію.

Але чому не беруть участь в обговоренні проблем вищої школи ті, хто є споживачами її продукції – роботодавці, представники середнього та малого бізнесу, підприємці, олігархи, бізнесмени, фінансисти і т.д.? Маю на увазі тих, кому, власне, й потрібні кадри, що відповідають новій епосі ринкової економіки, а також інша продукція вищої школи (маю на увазі наукову продукцію).

А тепер будемо відвертими – чи здатна нинішня українська вища школа забезпечити потребу суспільства в таких фахівцях? Власне, про яких спеціалістів ідеться. Паспорт сучасного фахівця повинен бути іншим, незалежно від того, яка спеціальність записана в його дипломі. Я писав уже досить докладно про те, що сьогодні конче потрібні фахівці не просто професіонали, але пасіонарні і креативні.

Подивіться в Google і ви переконаєтеся в тому, що скрізь, у тому числі і в Росії, попит на них з року в рік зростає, і величезну увагу в цих країнах приділяють методам вирощування таких фахівців. Але, якщо ви в запиті на інформацію додасте «Україна», то практично всі знайдені публікації будуть починатися зі слова «потрібні».

Скажіть відверто, чи не говорить це про те, що наші реформатори просто не тим займаються і пора змінити пластинку? Чи не з цього, далеко не вигаданого мною завдання, повинні випливати основні положення Закону, а значить, і реформи вищої школи.

А поки читаємо, що зміни були внесені в 67 із 71 статті урядового документа, що «найголовнішими досягненнями» нової версії закону є «розмежування повноважень органів державного управління і вишів, забезпечення автономії вишів, а також можливість співпраці бізнесу і галузі освіти для формування нового покоління фахівців». І ще, розмір мінімальної стипендії тепер не повинен прирівнюватися до прожиткового мінімуму (мінімальна стипендія становить 787 грн, а прожитковий мінімум – 1073 грн), та й поступове збільшення стипендії щороку з урахуванням інфляції обіцяють.

Скажіть відверто, чи отримаємо ми після реалізації цих і подібних «досягнень» те покоління, на яке так чекає країна? Ні, звичайно. Ці заплатки на тришкин кафтан абсолютно не змінять системи вищої школи, що склалася в совкові часи, і навіть порівняно нова «панацея» – Болонська система – тут не помічниця.

Дивіться, навіть при всіх старих законах про ВШ чиновники не повинні були лізти (не царська це справа!) у святая святих – кухню вищої школи – в процеси генерування знань і в постачання вихованців цими новими, та й старими знаннями. Так, ось ще одна біда, з якою практично не хоче битися новий закон, а значить, і реформа – не генеруються сьогодні в університетах нові знання.

В історично найкоротші терміни нам вдалося практично знищити вузівську науку. Порожніми сьогодні стоять вузівські наукові лабораторії, жодного вогника немає ввечері у вікнах університетів. Ледь животіє аспірантура. І справа не тільки в тому, що немає коштів у нашому вкрай охлялому бюджеті.

Практично в усіх західних вузах, де мені вдалося побувати, гроші для науки беруть аж ніяк не з бюджету, а зі сфери матеріального виробництва (неважливо, з якого саме), яке потребує для свого розвитку інноваційного наповнення, яким, власне і займається в усьому світі динамічна університетська наука. Ця інтеграція (не плутати з «консолідацією») вузівської науки і матеріального виробництва і привела в усьому світі до появи так званого технологічного бізнесу та відповідного ринку, де він реалізується замість горезвісного «трансферту технологій», який у нас прославляється і ніде ще не був успішним.

Причина одна – незатребуваність вузівської науки. Та й з академічною наукою справи не кращі, бо давно втратила вона ту ефективність і результативність, яка була у неї раніше, а з’їдає вона сьогодні левову частку тих коштів, які все ж відпущені бюджетом на науку. А оазиси галузевої науки практично взагалі зникли – не потрібні олігархам зайві ризики для їхніх кишень, пов’язані з розробкою і реалізацією нових технологій.

Набагато легше купити за безцінь зарубіжні екологічно небезпечні установки, розроблені на початку минулого століття, поставити їх ближче до центру міста, щоб більше кіптяви від них було і «піпл» знав би про їхні діяння. Не потрібна сьогодні наука виробництву. Не розвивається матеріальне виробництво. Торгуємо, спекулюємо, нові послуги для VIPів освоюємо, ще футбольних фанатів ублажаємо. І щось нічого не знайшов я ні в старих, ні в новому варіантах законів про ВШ, що змінило б цю трагічну ситуацію.

Відверто зазначу, що від винищення вузівської науки страждає не тільки сфера матеріального виробництва, а й самі університети. Не секрет, що високий рівень підготовки сучасного фахівця можна забезпечити тільки, якщо навчати студента не лише на лекціях, а й у реальних справах – в університетських лабораторіях, конструкторських бюро, обчислювальних центрах при виконанні затребуваних економікою або соціально орієнтованих, потрібних країні робіт. Згадаймо китайське «щоб плавати, треба пливти».

Основним лімітуючим рівнем в ієрархії рівнів об’єктів реформування є не Кабінет Міністрів, не Міністерство освіти, не університети, а їх кафедри з гідним рівнем автономії, які можуть і повинні стати в країні центрами технологічного бізнесу та на базі яких потрібно створити ринок технологічного бізнесу, з реформ яких і необхідно починати проект, якщо, справді, керуватися системним аналізом і проектним менеджментом.

Відверто кажучи, реформатори не змогли чітко сформулювати ідеологію закону і реформи, і тому у світлі сьогоднішніх реалій, як я писав у попередніх статтях цієї серії, вони не вирішують актуальних завдань вищої школи, які полягають: 1) у забезпеченні високого рівня професійної підготовки фахівців, якість яких має відповідати вимогам ринку праці, якому необхідні креативні і пасіонарні фахівці, затребувані економікою країни, яка реформується, а також 2) у відродженні університетської науки, яка повинна стати продуктивною силою, рушієм технологічного перетворення економіки країни на основі її інтеграції з навчальним процесом. Це двоєдине нероздільне завдання і його вирішення дозволило б вищій школі зрушити з мертвої точки. У новому законі такі завдання навіть не сформульовані, тому і їх вирішення не запропоновано.

Відверто кажучи, не дуже надихає запропонована в законопроекті ідея «розмежування повноважень органів державного управління і вузів та забезпечення автономії вузів». Досвід провідних університетів світу показує, що вони і стали провідними, передусім, тому, що керувалися системним аналізом і проектним менеджментом, згідно з якими основним лімітуючим рівнем в ієрархічному ланцюжку об’єктів вищої школи є не влада (не важливо, як вона у них називається) і навіть не самі університети, а їх кафедри з гідним рівнем автономії, які фактично стали не тільки навчальними, а й науковими у своїй галузі центрами (якщо хочете, інтелектуальними інвесторами), а головне, центрами технологічного бізнесу, на базі яких у них і виник ринок технологічного бізнесу.

Добре б і нам перейняти їхній досвід реформування кафедр і, відповідно, вирішення завдань підготовки креативних фахівців, які відповідають вимогам сталого розвитку країни, і відродження на новій ринковій основі вузівської науки. Важливо, що для цього зовсім не потрібні величезні бюджетні кошти. Потрібно навчитися використовувати ринкові механізми та методи господарювання і перетворення країни. Тоді наука й освіта не тільки в розвинених країнах, а й у нас стануть високоефективною продуктивною силою, активним учасником (і не просто учасником, а генератором розвитку) технологічного перетворення економіки країни.

Для реалізації реформ необхідно керуватися не тільки їх ідеологією та сучасною стратегією, а й освоїти загальноприйняті у світі тактичні засоби та методи їх реалізації (наприклад, не на словах, а на ділі, використовувати кластерний підхід, створити на випускаючих кафедрах технологічні бізнес – інкубатори, створити і підтримати мережі приватних інвесторів – бізнес-ангелів, сформувати на основі інноваційного наповнення середнього та малого бізнесу ринок технологічного бізнесу і припинити витрачати кошти на безнадійно даремний трансферт технологій і т.д.).

Реформування вищої школи має бути засноване на системному підході, бути (якщо не основною, то, у всякому разі, визначальною) частиною системи реформ держави, пов’язаних між собою прямими і зворотними зв’язками і спрямованих на реалізацію основного завдання – забезпечення сталого розвитку держави.

За матеріалами http://blog.liga.net

*