Як організувати співробітництво із західною компанією? Як отримати фінансування для виконання наукових досліджень в умовах Руского міра? Поради хімікам і біологам

В одній із своїх попередніх публікацій я обґрунтував думку, що національних виробників ліків не цікавлять розробки українських учених-хіміків потенційних лікарських засобів, оскільки їхнє впровадження в клінічну практику нині економічно не доцільне. Окрім того, пообіцяв колегам-науковцям поділитися своїм емпіричним досвідом співпраці із західними компаніями. Сподіваюсь, що ця публікація викличе ланцюгову реакцію і, можливо, ще хтось з українських учених на сторінках лабораторного порталу Labprice.ua поділиться своїм умінням шукати гроші для фінансування наукових досліджень.

З 2002 по 2005 рік я був керівником трьох наукових контрактів з розробки флуоресцентних зондів для визначення нуклеїнових кислот і білків, що були виконані на замовлення швейцарської фірми Олдріч-Сігма (Research & Development Department of Sigma-Aldrich Chemie GmbH (Buchs, Switzerland)). На основі цього досвіду та інших вдалих і невдалих контрактів підготовлена ця публікація.

Для початку Ви повинні з’ясувати для себе, чи Ви дійсно маєте розробку, якою потенційно зацікавиться комерційна (!) фірма? Ви повинні розуміти, що розробка може бути і незавершеною, оскільки врешті-решт ви будете просити гроші для закінчення роботи над нею. Я спробую описати властивості так званої лідерної сполуки, яку можна запропонувати своєму майбутньому комерційному партнерові. Наступний абзац рекомендую читати лише хімікам-органікам, усі інші можуть пропустити.

Що таке сполука-лідер? Слід зазначити, що передусім ця сполука повинна мати «цікаву» для фірми біологічну активність. Навіть якщо ця активність незначна і неселективна, вона повинна бути, урешті-решт ці параметри можна покращити на стадії оптимізації лідерної сполуки. По-друге, ця сполука повинна мати таку хімічну структуру і такі хімічні групи, щоб Ви мали змогу синтезувати з неї багато хімічних похідних з метою хімічної оптимізації. По-третє, лідерна сполука не повинна мати так званих токсофорних груп або груп, які можуть давати токсичні речовини при метаболізмі цієї сполуки в організмі людини. По-четверте, ця сполука повинна мати певну молекулярну масу (менше 350 Да) і ліпофільність (менше 3).

Ліпофільність визначається як logP (Р – коефіцієнт розподілення в системі н-октанол/вода). Потрібно мати на увазі, що при оптимізації лідерної сполуки її молекулярна маса і ліпофільність зростають. І врешті-решт кандидат в ліки повинен відповідати вимогам відомих правил Ліпінські до ліків, що застосовуються орально. Нагадаю їх: ліки повинні мати молекулярну масу не більше 500 Да, ліпофільність logP&temp_lt;5, кількість донорів водневого зв’язку повинна бути не більше п’яти і не більше 10 атомів Нітрогену й Оксигену (груба оцінка акцепторів водневого зв’язку). Якщо лідерна сполука не задовольняє цим вимогам, то її біодоступність буде погана. Біодоступність лікарських речовин – це швидкість і ступінь всмоктування препарату з місця його введення (через рот, дихальні шляхи, у вену) у системний кровообіг організму людини. При внутрішньовенному введенні лікарських речовин їх біодоступність складає 100 % .

Отже, якщо Ваша сполука в цілому відповідає зазначеним вимогам, то перед тим, як розпочати пошук комерційних партнерів для її впровадження/продажу, потрібно врахувати і деякі політичні моменти. У жодному разі дані про Вашу активну сполуку не повинні бути опубліковані і, що важливо, не запатентовані в Україні. Український патент – це найбільша помилка українських вчених, які не розуміють відмінностей патентування в США та Україні. Як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. Чому цього не можна робити, розкажу при нагоді в одній із наступних публікацій на Labprice.ua. Із власного досвіду згадується, як після складних і довготривалих перемовин з фірмою «Euroscreen» ми вийшли на підписання контракту, та несподівано керівництво фірми з незрозумілих для нас причин припинило процес перемовин. Як з’ясувалося пізніше, наша співробітниця Галина Д. для своєї майбутньої кандидатської дисертації таємно запатентувала в Укрпатенті лише одну сполуку з активного ряду.

Раджу також не сповідувати партизанської тактики і не намагатися вести перемовини із західними компаніями одноосібно, оскільки з усіх міркувань це не доцільно. По-перше, західному партнерові буде складно купити Ваш винахід за копійки, оскільки за Вами буде стояти юридична організація, Ваш академічний інститут або українська фірма. У переважній більшості західні менеджери вважають, що в українських наукових інститутах і компаніях також є спеціалісти із трансферу технологій. І думаю, що не варто їх переконувати у зворотному. По-друге, Ви убезпечуєте себе від майбутніх конфліктів із керівництвом установи, на території якої Ви синтезували біологічно активні сполуки.

Також Вам слід подбати, щоб у Вас були публікації в західних журналах з високим індексом цитування. Потрібно розуміти, що особливої різниці між публікаціями українською в українських журналах і російською в російських немає. Ні одні, ні інші статті не цінуються в західному науковому світі. Це мови і журнали для внутрішнього користування. З тактичних міркувань рекомендую надавати перевагу публікаціям українською в Україні.

Перемовини потрібно починати з підписання так званого Договору про конфіденційність (Сonfidentially Agreement), який зобов’язує західного партнера і Вас не розголошувати суті цих перемовин. Із власного досвіду не рекомендую вести перемовини з колишніми радянськими, російськими або українськими громадянами, що емігрували на Захід. У переважній більшості ці «інвестори» ніколи не дотримуються своїх обіцянок і намагаються придбати Ваш винахід за копійки. І як тут не згадати відомого в хімічних колах пройдисвіта Олександра Кутиріна – власника австрійської фірмочки «Аврора».

Коли Ви зрозуміли, що наміри Вашого партнера серйозні і він готовий профінансувати завершення розробки, то потрібно підписувати контракт про проведення спільних наукових досліджень. Як це відчути? Досить просто, Ваш потенційний партнер зацікавлений у співпраці, швидко відповідає на Ваші листи, оперативно готує потрібну інформацію. Здебільшого західні менеджери підписують серйозні контракти лише після очного спілкування, хоча бувають і винятки.

Отже, Вам надсилають контракт на підпис. Щось змінити в контракті дуже складно, практично неможливо. Про основні положення цього документу Ви повинні домовитись ще на стадії перемовин, погодивши величину фінансової винагороди, роялті, а також те, що Ви будете співавтором майбутнього патенту. Останнє – найлегше, оскільки воно ні до чого особливого не зобов’язує Вашого західного партнера. Роялті, щорічні виплати за користування Вашим винаходом вимагайте на рівні 4 % (плюс-мінус відсоток). Якщо західна фірма дрібненька і Ваша розробка не вимагає значного додаткового фінансування для виробництва (не лікарський засіб), то обсяг роялті може зрости і до 15 %. А от величина винагороди є предметом Ваших перемовин.

Окрім того, Вам потрібно нав’язати Вашому партнерові схему роботу, яка б мінімізувала Ваші ризики. Зрозуміло, що на початку перемовин Ви надсилаєте партнеру лише загальний опис Вашого винаходу, не розкриваючи суті розробки. Відповідно до підписаного контракту, фірма повинна заплатити Вам аванс (предмет перемовин), і лише після цього Ви надсилаєте їй опис винаходу.

Через деякий час компанія повинна підтвердити, що Ваша розробка її дійсно зацікавила, і сплатити основну суму за неї. Якщо є потреба, фірма додатково фінансує дослідження для завершення розробки. Потім Ви чекаєте рік, можливо і більше, поки Ваш західний партнер підготує заявку на патент і внесе останню невелику суму за факт патентування. Якщо Ви, не дай Боже, здибали «кутиріна», у Вас залишається єдина зброя для боротьби з ним – погрожуйте йому опублікувати матеріал. Вам втрачати нічого, отримаєте додаткову публікацію для річного академічного звіту, а «кутирін» не буде в змозі запатентувати і продати Вашу розробку.

Зрозуміло, що пройти кожний контракт від початку до кінця складно, потрібно, окрім власне розробки, мати ще й здібності менеджера. Але це поки що один із небагатьох способів одержання фінансування для Вас особисто і Ваших співробітників. Уся ця процедура за належної фінансової підтримки максимально спрощується згідно з практикою, що існує в усьому цивілізованому світі. Оскільки Ваша розробка, як правило, сьогодні в Україні нікому не потрібна, то Ви повинні запатентувати її (точніше навіть не патент, а заявка) у США і вже у вигляді патенту продати зацікавленій комерційній фірмі. Хочу Вас запевнити, що фінансовий прибуток від цивілізованої західної процедури набагато перевищує хитромудрий «український підхід».

Сергій Ярмолюк,
доктор хімічних наук, професор,
завідувач відділу комбінаторної хімії
Інституту молекулярної біології і генетики НАН України