Як підвищити компетентність щодо ринку у випускників технічних вишів

Чи потрібні молодим українським інженерам і науковцям знання про ринок? Хтось скаже: дивне запитання! А хтось просто зниже плечима. А викладачі технічних університетів промовчать, бо їм не потрібне додаткове навантаження. Можливо, я помиляюсь, і ситуація не така вже критична? То ж давайте по порядку.

Україна будує ринкову економіку, яка орієнтована на кінцевий продукт – товар, який потрібно продати. Тобто в реальності створюється система, яка включає підготовку кадрів (університети), виробництво (бізнес) і продаж (бізнес). Ці елементи системи пов’язані між собою тісним зворотним зв’язком. Якщо один елемент починає пробуксовувати, вся система гальмує.

Розглянемо базовий елемент системи – підготовку кадрів в університетах. Ситуація нагадує приклад з «темною кімнатою». На «вході» абітурієнт обирає фах, не маючи повної інформації, де він застосує здобуті знання. А на «виході» університет продає покупцям (бізнесу, науковим інститутам) молодих фахівців. Або останні самостійно вирішують питання працевлаштування. Причому фактичний ККД технічних університетів складає 10-20 %, тобто саме скільки випускників влаштовуються за отриманим фахом (Полторак В. Освітній маркетинг в умовах розвитку ринку освітніх послуг в сучасній Україні // Український соціологічний журнал. – 2013. – № 1-2. – С. 24-29. https://periodicals.karazin.ua/).

Водночас кількість продавців на ринку освітніх послуг, тобто технічних університетів, в Україні не змінилася. Як результат, конкуренція за потенційних абітурієнтів збільшилась. Для стимулювання зацікавленості абітурієнтів на кафедрах, крім базового фаху, почали створювати спеціалізації. Певний час це рятувало виші та їхні кафедри. Але якщо прослідкувати шляхи, які вибирали молоді «технарі» після закінчення вишу, то  картина виявиться неоднозначною. Левова частка випускників іде працювати не за здобутим фахом, а в торгівлю, додатково вони вивчають зовнішньо-економічну діяльність, юриспруденцію тощо.

Тепер про покупців інженерно-наукових молодих спеціалістів. Після набуття Україною незалежності попит на машинобудівну продукцію різко зменшився. Це призвело до закриття та ліквідації багатьох підприємств. Їхнє обладнання просто порізали на металобрух і відправили на експорт до Туреччини. Бізнес, що народжувався, приватизував певну кількість машинобудівних підприємств, проте далеко не всі з них дожили до ХХI століття. Такі ж процеси мали місце і в наукових установах. Вони, так би мовити, «стиснулися», оскільки попит на нові технології від промислового бізнесу суттєво зменшився. Та й держава почала економити на науці. Хто далекоглядніший, той почав експортувати свої розробки, тобто комерціалізувати їх. Створювались науково-виробничі підприємства. В результаті попит на інженерні кадри в сучасній Україні суттєво зменшився.

А тепер щодо об’єкту торгівлі – абітурієнтів. Демографічна ситуація в Україні за часи незалежності погіршилася. За даними Держкомстату України, з 1990 по 2016 роки населення країни зменшилося на 17 %, а населення вікової групи 0-17 років – на 43 %. Таким чином, на фоні погіршення економічної ситуації в Україні відбувається зменшення кількості абітурієнтів за практично стабільної кількості технічних університетів.

Постає старе як світ питання: що робити? Що потрібно робити, щоб заповнити аудиторії в університетах? Що робити задля розширення можливостей під час працевлаштування молодих бакалаврів і магістрів?

По-перше, вважаю необхідним знайомити студентів з ринком товарів/послуг, які пов’язані з базовим фахом. Це передбачає надання інформації про гравців ринку обладнання, приладів, хімічних товарів тощо. На практиці це може бути або окремий курс, або розділ у курсі «Професійне обладнання». Зрозуміло, що підготовка такого курсу потребує співпраці викладача-технаря з викладачем-маркетологом.

По-друге, є пропозиція започаткувати курс «Системний менеджмент», складниками якого є три блоки: аналітика товарних ринків, дизайн-мислення та управління проектами. У процесі читання розділу «Аналітика товарних ринків» слухач отримає інформацію щодо використання інструментів для дослідження ринків конкретних товарів, а також ознайомиться з ринком товарів (виробництво, експорт, імпорт, гравці) відповідно до базового фаху. В розділі «Дизайн-мислення» слухач отримає інформацію стосовно алгоритму вирішення проблем як у бізнесі, так і в науці. Зокрема, він навчиться оцінювати реальність, генерувати ідеї, аналізувати концепції й відбирати проекти для реалізації. Заключним розділом є «Управляння проектами», вивчення якого дасть змогу майбутньому фахівцю грамотно реалізовувати проекти, які будуть ініційовані в процесі процедури дизайн-мислення. В цілому це дасть змогу розширити базу компетенції молодих фахівців для її якісного використання в реальних умовах українського ринку.

Вважаю, що впровадження цих новацій в комплексі з поглибленням підготовки з інформаційних технологій в сферу української вищої освіти суттєво розширить коло компетенцій молодих бакалаврів і магістрів, а також дасть змогу підвищити ККД їх працевлаштування.