З комерціалізацією своїх наукових здобутків в українських учених великі проблеми. По-перше, багато з них не мають жодної уяви, як це робиться. По-друге, переважна їх більшість не хоче цим заморочуватись. По наукових інститутах періодично шастають спритні ділки, що вишукують завершені розробки вчених та обіцяють довірливим науковцям золоті гори. Ми їх називаємо «науковими туристами». Вони з’являються з нікуди і туди ж зникають.
Нових цікавих розробок і винаходів з’являється в Україні все менше і менше за браком фінансування. Щось ще залишилось з радянських часів, але цей спадок вже давно наблизився до нуля. Як кажуть, «всьо украдєно до нас». Китайська компанія «HUAWEI» через організовану систему надання мізерних грантів, очевидно, підгребла все, що залишилось. Та й до цього багато директорів наших наукових інститутів часто літали до Китаю за кошти китайців, які, як відомо, нічого і ніколи безкоштовно не роблять.
В Україні існують ще так звані «інноваційні фонди», якими керують, як правило, далекі від науки люди. Ці фонди періодично збирають пропозиції від учених з дитячою надією продати щось цінне на Захід. Але ж на Заході, на відміну від України, проблем із чесним рецензуванням робіт немає. А керівникам цих фондів на створення при фондах експертних рад з науковців і на оплату їм за рецензування переважно віртуальних розробок грошей шкода…
Шановні колеги-науковці, якщо вам вдалося розробити щось, на ваш погляд, цінне, що можна продати, то краще ні з «науковими туристами», ні «інноваційними фондами» не зв’язуватись. Як показує мій досвід, вам потрібно знайти українську компанію, яку може зацікавити ваш продукт. Краще синиця в руці, ніж журавель у небі. Можливо, суми не такі вже й великі, проте більша ймовірність, що ви їх отримаєте. Ви будете особисто спілкуватися з покупцем вашої інтелектуальної власності, у вас на руках буде юридичний договір.
Іноді колеги беруть український патент, оскільки він набагато дешевший, ніж західний, хоча не так давно витрати на його оформлення значно зросли. Міркування прості. Захистити свою інтелектуальну власність. Так, будь-який патент можна обійти, проте західні експерти при розгляді нових заявок, як мені говорили фахівці, існування українського патенту враховують. Деякі вчені по своїй простоті душевній оформляють патент на себе, забуваючи про те, що інтелектуальна власність, яка створена в державному інституті за державні кошти, власне, державі й належить. І, як наслідок, у них можуть виникнути великі проблеми з установою, що знаходиться на вулиці Володимирській в місті Києві.
Проте й інституту продати патент дуже складно, оскільки хтось надзвичайно мудрий в українському законодавстві прирівняв патенти інститутів до їх основних фондів, до землі й будівель. Хочете втратити сон, щоб вас постійно тягали по прокуратурах, щоб вас частенько відвідувала Держаудитслужба (колишнє КРУ), спробуйте продати шматок інститутської землі або інститутську будівлю…
Патент можна передати у своєрідну оренду, де фірма зобов’язана постійно виплачувати інституту певні кошти за його користування. Який нормальний власник компанії погодиться на такі умови?
Що ж робити? Вихід із цієї ситуації простий. Потрібно, щоб фірма оформила договір на виконання науково-дослідних робіт з вашою установою. Інтелектуальна власність, створена за таких умов, належить уже фірмі, а не інституту. Оскільки ви основний виконавець, то можна домовитись із дирекцією інституту про більш-менш вигідні умови для вас особисто. Можна також домовитись із фірмою про роялті, але краще, на мій погляд, від них відмовитись і збільшити суму за виконання контракту.
Сергій Ярмолюк,
д.х.н., професор, ІМБіГ НАН України