ніцой 7777

Мова ненависті. Іноді – українська

Останнім часом спостерігається доволі сумна тенденція: деякі великі поборники української мови обрали точку прикладання зусиль не в зміцненні позицій цієї самої української мови на законодавчому рівні, громадського тиску й економічної підтримки українського продукту, а в боротьбі з так званими «російськомовними українцями». Ключове слово тут – не «російськомовні», а «українці». І носять паспорти з таким самим тризубом. І ще невідомо, по яких областях проходила б лінія фронту, якби послідовники Фаріон та Ніцой почали цькувати «російськомовних українців» чотири роки тому. І чи взагалі була б ця лінія.

Який наслідок можуть мати заклики до ворожнечі? Чи спалахнуть «російськомовні українці» любов’ю до тих, хто їх таврує, вважаючи неповноцінними людьми, і різко позбудуться своєї російськомовності? Хтось справді в це вірить? А якщо ні, то навіщо так робити? Навіщо множити ненависть – аби пожати братовбивство?

Утім, самі пані Фаріон та Ніцой отримують від цього профіт. Адже це розголос. Піар. А якій же публічній людині не потрібен піар…

Однак, конвертувавши мовні скандали в політичні дивіденди і потрапивши до Верховної Ради, Ірина Фаріон не відзначилася там помітною законотворчою діяльністю. В історію вона ввійшла не як авторка якихось потрібних законопроектів, які суттєво змінили життя українців, а як авторка чудесних перлів на кшталт «„Ваня“, „Маша“ – це мерзенні форми українських імен» та «Орлиці не сповідаються перед гієнами» (останнє, якщо не відразу пригадали, – це відповідь журналістам на прохання прокоментувати її членство у КПРС, яке вона заперечувала, однак потім була змушена визнати). З конструктивом у неї якось не дуже склалося, зате внести розкол, образити – тут вона постійно влаштовує безкоштовні майстер-класи. От виростуть ці Ваня і Маша, яким ще в садочку Фаріон пояснила, що імена, якими їх називають найрідніші люди – батьки – мерзенні, і як ставитимуться до української ідеї?

Подружжя Ніцоїв також, м’яко кажучи, викликає запитання. Чоловік пані Лариси, чи не найбільшої поборниці українства в Україні, чомусь не гребує ефірами на каналі «оппоблоківця» Мураєва. Хто такий Мураєв та який зв’язок між ним і Гужвою, Рабіновичем та рештою політичних маніпуляторів, котрі відверто працюють на Кремль, легко погуглити. Та й сама Лариса Ніцой «дискутує» то з Червоненком, то з журналісткою Соколовською, що катається по ефірах у РФ. Ефір із Ніцой і сабжем – Мовні квоти. Палкі дебати Ніцой та Соколовської. Чи то для просування ідеї всі засоби гарні?

Це доведення позиції чи легалізація лояльних Кремлеві персон? Чи, може, хтось бачив, приміром, Червоненка і Соколовську на 5 каналі або Еспресо?

Ми не можемо зупинити тих же Фаріон чи Ніцой. Вони дискредитують ідею, і нема на то ради. Але ми маємо вибір – наслідувати їхній приклад чи ні. Згадаймо позитивні приклади підтримки судів (Святослав Літинський), законодавчих ініціатив (Роман Матис), акцій (Громадянський рух «Відсіч» і, зокрема, Сергій Оснач). Як багато вони зробили для того, аби ми перестали почуватися емігрантами на власній землі! А тепер поміркованим захисникам української мови як єдиної державної дістається з обох боків…

Озирнімося навколо. Об’єктивна реальність виглядає так: закон Ка-Ка скасовано, на черзі прийняття нового закону про мову (попри всі зусилля тих же Фаріон і Ніцой, які відмовлялися розуміти ґрунтовні аргументи щодо його потенційного недопуску Венеціанською комісією через пропоновану норму #вивченняаненавчання). За таких умов радикальні дії зазначених пань та їхніх послідовників можуть мати лише такі наслідки:

1) ескалацію конфлікту замість його вирішення;

2) створення негативного іміджу україномовної людини – як агресивної й обмеженої;

3) втрату людей, котрі вагаються, чи варто переходити на українську (як мінімум відкладання цього переходу);

4) наживання особистих ворогів.

Доросла людина відрізняється від дитини здатністю передбачати наслідки своїх дій. А «поділяй і владарюй» – дуже давній і дієвий принцип усіх наших ворогів.  Тому, українці, не даймо більше себе ділити, якщо ми дорослі люди.