Андрій Смолій музика

Андрій Смолій: «Українці мають право на українську музику»

Андрій Смолій – молодий активний українець, представник еліти, розумний, талановитий юрист-міжнародник, голова Київської міської організації «Українська Галицька Партія», людина, якій небайдужа доля власної країни, її культура.

Сьогодні він рішуче відстоює право українців на українську мову, українську пісню, українську культуру.

Андрій Смолій українізаціяТ.: Андрію, Ви багато часу приділяєте українській музичній культурі. На Вашій сторінці у Facebook ідеться про підтримку Вашої пропозиції щодо заборони російськомовної музики в закладах Львова. Скажіть, будь ласка, що на черзі?

А.: Так, ми домоглися того, щоб одному з так званих «російських гастролерів-рашистів» заборонили в’їзд до України. Реперу Моту держприкордонслужба заборонила в’їзд в Україну на підставі наших звернень. Ми направили звернення до СБУ. Служба безпеки України, у свою чергу, перенаправила це звернення до держприкордонслужби, яка, відповідно до закону, заборонила на три роки в’їзд в Україну цьому російському виконавцю.

Моту заборонили вїзд в Україну

Щодо музики. Ми можемо побачити, яке піднесення україномовної музики, та й узагалі культури, відбулося після введення квот на україномовну музику на радіостанціях. Проте ми бачимо, що суспільство й бізнесмени не обов’язково слідують цьому мейнстриму щодо поширення української мови й україномовної музики в суспільстві. У деяких закладах (ресторанах, барах, нічних клубах) продовжують «крутити» неякісну російськомовну музику (попсу чи шансон). У жовтні минулого року на сайті Київської міської ради ми зареєстрували петицію щодо заборони російськомовної попси, російськомовного шансону і взагалі будь-якої музики в транспорті Києва. Ця музика дратує багатьох українців, люди звертаються з пропозицією її заборонити. І ми також на це реагуємо.

До прикладу. Нещодавно у Львові відбувся досить показовий інцидент. Люди, які замовляли російськомовну музику в одному з барів міста, вели себе доволі агресивно. На цілком адекватне зауваження інших відвідувачів закладу про те, що в Україні війна, вони відреагували бійкою, погрозами, хамською поведінкою. Це наштовхнуло мене та інших активістів на думку про те, що потрібно якимось чином регламентувати взагалі появу російськомовного шансону та будь-якої музики в громадському просторі.

Т.: Якщо це викликає суспільне збурення, незаконні дії, яким чином слід на це реагувати?

А.: Потрібно, щоб держава втручалася в такі процеси, а не споглядала зі сторони на те, як в Україні збурюється суспільство й відбуваються такі речі. Саме тому я запропонував заборонити використання російськомовної музики на території Львова. І такий проект ухвали Львівської міської ради вже є розроблений, він чекає на проходження різних комісій у виконкомі Львівської міської ради.

Дуже хотілося б, щоб такий проект ухвали поширився на всю територію України, щоб ми аналогічний проект могли впровадити в Києві. Столиця України, на жаль, дуже потерпає від засилля російськомовної музики в різних публічних сферах. І якщо досі немає таких гострих конфліктів, то я більш ніж переконаний, що вони в подальшому можуть виникнути. Частина суспільства вже починає розуміти, що, власне, російський культурний продукт є провідником «русского мира». Нам потрібно вже зараз захищати від оцієї російської експансії наш інформаційний простір. І не лише музичний, а й кіно-, теле- та радіопростір, друковану пресу.

Я вважаю, що потрібно думати на перспективу, пропонувати проекти ухвал на місцевому рівні чи, можливо, законопроекти, на законодавчому рівні унормувати питання російських фільмів, низькоякісної російської попси й шансону, так званої копродукції фільмів і серіалів Росії та України. В Україні є певна «лазівка»: у 2015 році Верховна Рада України заборонила показ російських фільмів, серіалів на телебаченні, які були відзняті із 1 січня 2014 року. Проте українська теле- та кіноіндустрія віднайшла шлях, щоб обійти цю норму закону за допомогою так званої копродукції. Наприклад, коли двоє-троє акторів з України, а двадцятеро з Росії – це вже вважається спільний продукт Росії та України. Таким чином, його вже можна показувати на українському телебаченні. Але при цьому немає жодних розпізнавальних символів, знаків, що це український продукт.

Отже, ми спостерігаємо ситуацію, коли російський ідеологічний продукт вписується спеціально на телебачення. І фактично ми продовжуємо перебувати в стані «інформаційної окупації» на телебаченні, яку ми мали до революції гідності й до війни з Російською Федерацією. Нині це неприпустимо. Вважаю, що Україна повинна рухатися проукраїнським проєвропейським шляхом в усіх абсолютно сферах. Не потрібно рухатися в Європу чи до україноцентризму в якійсь одній чи іншій сферах. Нам потрібно комплексно будувати абсолютно новий фундамент нової держави, яка буде самостійною, самодостатньою, вільною, незалежною в усіх проявах. Щоб ми в Україні могли заробляти кошти на свою кіноіндустрію, щоб наші україномовні артисти могли в Україні заробляти кошти й поширювати власну творчість на весь світ, а не лише бути загнаними в невеличкі регіональні рамки. Тобто мова тут є не лише ідеологічною, а навіть економічною… Українці повинні навчитися заробляти на своєму, поширювати власне, продукувати українське на європейський простір, а не споживати лише російське чи пострадянське. Від цього потрібно відходити, оскільки країна змінюється, йде вперед. Потрібно ставати незалежними в усіх проявах.

Як приклад – творчість співачки Sonya Kay, яка робить якісний український продукт за світовими трендами.

Sonya Kay українська музика

Т.: Андрію, над чим Ви зараз працюєте?

А.: Нещодавно ми завершили роботу над проектом ухвали про заборону російськомовної музики. Зараз питання номер один – це ухвала мовного закону в Україні.

Мовний закон – це урегулювання і теле-, і радіосфери, і книговидання, і друкованих ЗМІ, навчання, починаючи від дитячого садочка й закінчуючи вищими навчальними закладами. Це мова проведення конференцій, різних заходів, мова інтернет-сайтів (тут зовсім катастрофа). Ми фактично б мали комплексне врегулювання цих питань, і тоді б жодна людина в Україні не була б дискримінована за мовною ознакою. Повинна бути українська мова. Люди мають право обирати: вони можуть отримати ту ж саму сторінку на сайті іншою мовою, але щоб за замовчуванням основна сторінка відкривалася саме українською (державною) мовою.

Друге питання – тиск щодо оподаткування українських виконавців, які їздять до Росії на гастролі. Ми знаємо, що віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко подав відповідний законопроект до Верховної Ради України, він зараз чекає схвалення парламенту. Це також закрило б певною мірою процес імпорту наших виконавців до Російської Федерації.

Третє питання – це врегулювання російськомовної музики на території всієї України. Якби ця музика була певною мірою обмежена, то ми б мали можливість розвиватися повноцінно в україномовній музиці і дали б можливість зайти в Україну цілому пласту іноземних виконавців, яких український музичний споживач не бачить.

Та й, зрештою, є велика кількість виконавців сусідніх держав – польських, чеських, словацьких, румунських. Чому ми їх не чуємо в Україні?

До прикладу, у Львові є радіостанція під назвою «Дуже радіо». Вона була створена в минулому році. Я тішився, що її засновники вибрали формат європейської музики. Тобто там є абсолютно різні виконавці: польські, чеські, італійські, німецькі і навіть турецькі. Чому ми не чуємо їх в Україні? Адже це також наші сусіди. Чому б нам не ознайомитись з культурою інших держав? Чому ми повинні слухати лише російську музику? Отакий мікс українського та європейського робив би нас частиною європейської системи, а з іншого боку – чимось автентичним, незалежним. Ми б мали і своє, і водночас споживали б адекватний світовий продукт, який інтегрував би людей до європейської спільноти.